Глава 54

Спроба зміни оцінок

      Найважчий момент зрозумілий, але просити розповідати про нього ще й ще раз, просто немає сенсу — ми обоє не витримаємо фізично. Тому хапаю моменти, за які він себе звинувачує чи недооцінює, і починаю їх обговорення.

— В тебе неймовірна реакція! Такі швидкі точні дії! Невже не розумієш, Ти - справжній Герой?! — Вимовляю зі щирим захватом, хоч і з останніх сил.

           І бачу, що ні, не розуміє. Абсолютно!

— Якби не заскочив в ту вирву від міни, то ти б загинув?

— Так.

— А побратими?

— Мабуть, і вони.

— То хто ж тоді всіх трьох врятував? Хто вчасно зреагував і оцінив обстановку як треба?

Мовчить. 

— А я почула, що ти..

Мовчить. 

— Хто з вас був парамедиком? Хто мав надавати допомогу іншим? Ти?

— Ні.

— А хто надавав?

— Ну, я.

— Отож, саме Ти. Герою мій!

— Але ж я лежав, не знаю, скільки, "тупив щось"..

— Контузію тоді ти отримав?

— Тоді.

— То що ти від себе хотів після травми голови? Хто здатен відразу ж схопитись на ноги після такого?

— Не знаю..

— Ніхто! Фізично таке неможливо. І не сперечайся, я все ж біохімію і фізіологію вчила.

— Добре, мила, не буду.

— То чого ж ти себе винуватиш? Чого докором вважаєш стогони товаришів? 

Він мовчить.

— Це не докір.  Чуєш? Не докір. Це всього лише Стимул. Який швидше твій травмований мозок спонукав увімкнутися знову, повернутися до свідомості.

      Притуляюсь до нього і даю час подумати над моїми словами. Немає сенсу тиснути і перевантажувати й без того киплячий мозок. Мої очі самі починають закриватися, бо мозок і нервова система використали всі рештки наявних сил на сприйняття цієї дикої реальності, в якій він побував. Не пробуджує навіть шалений ритм його серця. Але нагадую собі, що не маю права засинати, бо сама змусила його говорити. Він і не хотів мене лякати і перевантажувати. Тримав все в собі, але ж комусь таки мусив відкритись.

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot