Глава 44

Останні миті перед невідомим

        В день виписки Андрій таки їде сам. На кілька годин забігає в гості. Звісно, його вже напружує повернення в частину невідомістю того, коли ще доведеться побачитись. 

       Нарешті побачились з Володимиром! Обидва щасливі! Погралися, пожартували. Але ж не сидіти дитині із нами весь час, коли й друзі кличуть гуляти, а давно їх не бачив.

           Не знаю, хто зміг би цей шанс змарнувати, щоб не обійняти, не зацілувати. Флешбеки трапляються, процес переривається. Хлопець засмучується. Здається, крізь землю готовий провалитися від сорому. Тільки я не погоджуюсь ні зі смутком, ні з соромом. Настрій тримаю. Сум і його самозвинувачення нічим не допоможе, навпаки, все погіршить в рази. Від цього і треба захистити, відволікти. Не впасти за емоційним тоном.

— Нічого не сталось!!! Все добре, коханий! Не смій тут засмучуватись! Ти ж зі мною! Я ж обіцяла тобі протестувати ідеї - ось і нагода.

       Ідея власне у збереженні гарного настрою і спокою й полягає. Моя впевненість в тому "все добре" і терплячість, здатність тотально ігнорувати те, що на нього морально тисне в моменті — найдієвіший "на зараз" захист від результату, який він з "професіоналкою" мав вже. Він боїться, бо не знає, що з цим робити. І щоб перемогти проблему, знати маю я. Тож, знов беру все в свої руки, як з голінням, і він відчуває значне полегшення. Бо отримує не осуд, не черговий удар по низькій ще з юності самооцінці, а підтримку і прийняття. Доказ, що він як особистість цінніший за його тіло, яке функціонує зараз так, як здатно функціонувати поки що, а не як би йому хотілося. Доказ, що він має право на тимчасову слабкість. Всі ж ми колись буваємо хворі і чогось не можемо подужати.

—  Обожнюю масаж! Погладь мене тут, милий, …і отам…О, це супер!.. Так класно!... ще хочу!… і так!…— Відволікаю, не змінюючи місце подій. А то ще звикне тікати з ліжка при перших складнощах, ні це виключно для "профі" хай лишиться в пам'яті. — А тепер моя черга! Ти любиш массаж? Всього тіла. Влаштуйся зручніше,  з грудей починаю. 

        Вмощююсь зверху без жодних натяків. Просто погладжую плечі і груди. Просто цілую, кусаю за вушко, то піднімаючись, то опускаючись. А те, що сидницями тисну десь трохи, я наче й не бачу, то "не-на-ро-ком!". Руками й губами відволікаю і посмішками його настрій назад підіймаю. Я ковзаю і піднімаюся часом. Ну я ж не жирафа, щоб дотягтись до обличчя, лишившись на місці. І форма сама "непомітно" відновлюється. Як і планувалося.

— А бачу, вже хтось бажає продовження іншого дуже нестримно? — Сміюсь, відчуваю свою перемогу. Не дарма таки я фізіологію вчила. Люблю ще сильніше тепер свій диплом біофака. Хоч з нього деякі і сміялися, що лише в школі бідною вчителькою з ним і чахнути. А мені там сподобалось: чим більше дітей - тим більше любові, коли ти не заноза у дупі стервозна.

        Мій настрій чудовий, як нічого не було. Ідея працює. Здаватись фігні якійсь не збираюсь. Як прийшло — так і пройде. Годі вже з нас розчарувань. Хай просто привчається мені довіряти. У цьому нервовому для нього місці я доводжу, що є надійним партнером. Бо ж тільки таким довіряють у всьому. А звісно, надалі й інші теж методи треба включати за межами ліжка. А на них треба вмовити ще, щоб на допомогу фахового психолога погодився і мав на то час.

             Час летить, як шалений. Пора відпускати.

 — Можу лишити у тебе цивільні речі? Там вони зайві.

— Так, звісно! А це бери із собою, таке ж не готують хлопці в частині.

***

— Мам, ти куди?

— Провести Андрія.

— Як, вже? — Опам'ятався малий, що візит не назавжди. — Я з вами!

****

Наполегливо раджу всім, хто ще не читав коротку завершену книгу "Не мій Герой", звернути на неї увагу. Там, крім розповіді про Героя, є практика EMDR корисна зараз кожному. 

В книгі "Першого кохання слід" також є глава, присвячена нашим Героям, вкрай важливому, актуальному зараз, гострому питанню. 

Бережіть себе! Все є і буде Україна!

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot