Глава 35

Не хочу додому без тебе!

— Так їхати не хочу, тут так чудово! Може ми б з малим залишилися в селі ще на кілька днів до твоєї виписки? Можу домовитися з місцевими.

— Не треба, мене виписують в один день з вами.

— Чого це? Ще ж не чотирнадцять днів. Хоча чого я дивуюсь, хлопців чогось багатьох через десять виписують. 

— А я знаю? Отак.

— То поїдемо разом? Я сказала, що нас забирати не треба. Зайві речі відправила.

— Ні, мене заберуть, самому не можна.

         Наш заїзд добігає кінця. В останній день гуляємо і робимо спільні фото. Вже не соромиться, коли прошу когось нас сфоткати. Обіймає, як востаннє, щоразу. Дивно, що його досі не забрали, щось тут не так. Відкладаю від'їзд на вечір, не хочу їхати в спеку наче. А насправді взагалі ноги не несуть додому. Та він не здається, наполягає, що його заберуть. Проводжає на останній автобус, чекає до останньої хвилини. Не витримує й сам тягнеться за останнім поцілунком, не соромлячись вже нікого. А всі пасажири таки дивляться, не відриваючись. Серед них й одна медсестра з дорослого корпусу. І відірватися сам вже не може від мене. Бачу, що його починає накривати через наш від'їзд, але вже від'їжджаємо. Залишається тобі, хлопче, лише шкодувати, що так бездарно останні дні змарнував.

         Автобус виявляється лиш до найближчого міста, а не обласного центра. Підвів старий графік, вивішений в холі, війна й це змінила. Добираємось значно довше, бо з кількома пересадками. 

      "Дурепа, хай би нас батько забрав автівкою, швидко з комфортом",— лаюсь подумки сама на себе. Тут ще інший автобус фіг дочекаєшся. Та не хотіла знов Андрія травмувати. Бо тоді й попрощатися не прийшов би. 

"Ви вже доїхали?" — турбується Андрій.

"Ні, в дорозі. А ти?"

"Та там щось змінилось, не заберуть сьогодні" — от чого я цього і очікувала?  Брехав та й усе. 

***

     В нього за фактом ще тиждень! Зізнається. І якраз ось-ось вихідні. А без нас там і два-три дні вже здаються йому нестерпними.

— Нащо я вас додому відправив? — Жаліється Андрій, — без вас тут геть порожньо.

— Хотів же, свободи чи чого? Я ж наче тобі заважала..

      Але не час тиснути, розумію, тому одразу змінюю тему. 

— Мені тебе теж дуже бракує!

      І це щира правда. Тому вирішую запропонувати провести вихідні разом. Зараз лише четвер, тому до суботи в нього буде ще час обміркувати цю пропозицію. Пам'ятаю, що одинадцяте правило бою звучить саме так "Плануй наперед". Якщо я хочу ефективної комунікації, то маю дати час зважити і саму пропозицію, і процес її реалізації. Оскільки бажання бути поряд зараз головне в нього, а от необхідність комунікувати і домовлятися з кимось чужим, то перепона, і на це має морально налаштуватися.

— Можеш в суботу попроситися у лікаря свого в місто на вихідні, написати заяву  і після процедур приїхати до мене до ранку понеділка. Там відпускають всіх зазвичай. 

— Так і зроблю, мила.. — погоджується милий охоче одразу, а як зможе домовитися буде видно.

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot