Глава 34

Непотрібний Герой?

      Андрія зачепив візит батька не по-дитячому. Розумію, що й начхати на це вже не можу. І змусити його ситуацію відпустити теж. Його осяяло думкою, чи не розпрощатися з нами, бо ж незабаром в частину, а потім на фронт. 

           І цікаво, з ким і чим він залишиться? Ні, не цікаво, бо відповідь знаю, і вона не влаштовує категорично! Надто вже негативна — мети вижити в нього немає, тільки помститися. 

       І від іншого хлопця чула колись фразу "Ми смертники". Андрій хоч це вголос не вимовляв, та все ж очевидно з його поведінки. А я хочу, щоб він живим ще назад повернувся. 

          Роблю над собою зусилля, забуваю про гордість. Відчуття, наче стелюсь килимком під ноги. Ненавиджу нікому на шию вішатись. Але ж він не через те бігає, ховається, що я не потрібна. А тому, що вирішив, що без нього обійдемось і забудемо. Що чекати з фронту мені буде важко і нервів не вистачить. Милий, коханий..оце я ще за чоловіками в житті не бігала так, як ці останні дні. 

       Сусід вже регоче: "Та що ви один одного знайти ніяк не можете?!"

       А він знущається, як може. Обіцяє зайти до нас і не приходить, бо ж казала, ненавиджу, коли слово не тримають. 

    Знає моє відношення до алкоголю і смердючого пива і навмисне при зустрічі рветься до магазину, купує пиво і п'є при мені. Але пояснюючи, що допомагає травленню. Що він шлунок на фронті спаскудив, для мене вже не новина. Людині погано від свіжого огірка! Я їх обожнюю. А він їсти не може, як і майже всі свіжі овочі й фрукти. Спокусився тільки раз на абрикоси, мабуть, дуже любить. А ще дуже хотів кавуна. Раз побачив великий такий в магазині, просила не брати, надто великий, нітратний. Не послухав, купив, отруївся. Отримав черговий доказ, що мене варто слухати. Добре, що потім у декого на городі тут гарні кавунчики почали достигати. Мене пригощають, а я його загодовую поки можу.

— Ну, ок, якщо допомагає, — не ведусь я на провокацію з пивом і чекаю. 

       Добре, хоч взяв лише одну металеву бляшанку. Чомусь мені здається, що воно йому самому зараз не дуже лізе, що п'є через силу. Думав, одразу втечу? Не з тією змагаєшся. Самого трясе вже, але вливає в себе все до кінця, злісно зминає бляшанку й закидає майстерно здаля у смітник. 

— Крутий, хто б сперечався, — жартую, але ж я так й справді вважаю на відміну від нього. 

            Не знає, що вигадати, щоб мене відштовхнути. А мені ця мета зараз така очевидна, що навмисне не здамся. Я теж можу бути впертою.

— Полегшало, милий? Тепер ходімо гуляти?

— Голитися більше не буду, не змусиш.

— А знаєш, з такою легкою щетинкою тобі теж непогано. Тепер на вигляд ми наче одного віку, — не здаюся я легко. — Головне, що на лісовика не схожий більше, а то мені таки довелося б стати Бабою Ягою на пару до тебе.

Добрий ранок, Незламні! 

Всі, в кого є бажання читати більше, можуть звернути увагу на ще дві книги на сторінці автора. Вчора додалася книга "Не мій Герой". В наявній книзі "Першого кохання слід або він мене не зламав", незабаром також буде дуже важливий момент, що стосується наших Героїв.

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot