Глава 30

Завжди відстоюю свою позицію

          Але краще все вирішу з адекватною людиною. Її кабінет тепер в дорослому корпусі. На щастя, на місці ще, сьогодні чергує добу. Заходжу до кабінету і одразу сміється:

— Ну що там в тебе, Оксано? Кажуть, різних чоловіків до себе приводиш. Не впізнаю тебе.

         Ми давно знайомі. З першого синового лікування тут. Тоді щоправда трохи сварилися, бо в кінці строку видали довідку з приміткою "карантин через вітрянку", а нам в іншу лікарню лягати, куди запис був за три місяці. А з таким не візьмуть! Звісно, пішла з'ясовувати, чого це я тільки наприкінці про якусь вітрянку тут дізнаюся? Виявилося, хворого давно виписали й забрали, ще майже на самому початку заїзду, що був тоді двадцять вісім днів.

— Якщо карантин з дати відсутності хворого, то чого в документі стоїть з дати нашої виписки? — Якщо правильно все вказати з новою госпіталізацією проблеми зникають, термін карантину тут і відбули, не знаючи. 

— Не догледіла, помилились дівчата, — визнає сувора завідувачка. 

         Довелось сестрі довідку переписати. Й ім'я синове з Володимер на Володимир виправити в новій довідці.  І от знову  такі ж грамотії. А відтоді чудово завжди ладнали з завідувачкою.

— Різних чоловіків? ..

          Я в шоці всідаюся на стілець, а то й впаду чого доброго.

—  Мариночко Григорівно, Ви мене скільки років знаєте, хоч раз помічена була за непристойною поведінкою? 

            Посміхається, відповідь очевидна. 

— Я цих дибілок, що сьогодні на зміні вбити готова зараз без жартів! Герой-захисник з ПТСР, один і той самий Андрій "Лісовик". Він тільки з нами і спілкується. Другий заїзд вже. Тільки із зомбі людиною став. А так кидатися, горлати, мов у припадку.. Взяли травмували людину ще більше. Хоч лише поріг корпусу переступив, з дитиною поруч сів. Малий його так чекав! Дитину і ту образили. Перш, ніж горлати: "До якого сина!" очі розплющили б і подивились, як малий Андрію радів!

      Видихаю, Володимира вона давно ж знає, приязно відноситься.

— Та й на будь-кого так кидатися - це не нормально!  Де етика? Що за базар? До мене не можна було підійти, якщо щось її не влаштовує?

— Все так серйозно? Щастя своє тут знайшла? — питає нарешті.

— Серйозно. 

       Для мене от мега серйозно зараз, що людині погано через двох істот недороблених, але сенс сперечатись.. кожен  все сприймає по-своєму, "щастя" - то й щастя. Життя покаже.

— Як жінка я тебе розумію, кожна хоче родину. Благословляю, — сміється і набирає медсестру, щоб вписали собі в журналі, що Андрію дозволено нас відвідувати. — Може, наступного року заміжня повернешся, Оксанко, — далі сміється.

— Та мені ці заміжжя взагалі не здалися, була там. Але з сином вони не розлий вода. І людина хороша, гідна. Не можна ж так!  А потім хтось буде казати, що військові бувають небезпечні. А може провокувати не потрібно? Ставитися по-людськи для початку?

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot