Глава 26

   Покарання

           Важкий день розплати чекав Володимира.

— Ти Андрія ввечері бачив, сину? — запитала спокійно. 

        Поки йшла у свій корпус вже стільки усмішок чекали, а ображати невинних - то не про мене.

— Бачив, — спокійно так каже.

— А мені чого не сказав?

— Ти ж за цукор той насварила, навмисне, — надувся.

— Навмисне? Зрадник! 

 "Ой зараз щось буде, ну тримайтеся всі!"

— Отже так: цукор, шоколад, мед, молоко, сир — забудь! Більше пільгових умов тут не буде! І сніданків в ліжко також! Вчасно встав і поперся в їдальню, і не ний, що далеко! І їж те, що всі! 

— Фе!

— Не фе. Крапка! Ще одне слово - зараз же збирусь і поїду. Це тобі лікування потрібно - от сам і лишайся. Купа дітей тут щороку лікується без батьків! Їдять, що дають, і живі! Носишся з ним, носишся. А вдячності нуль! 

         Прорвало, так прорвало, за всі десять років. 

— Доріс, щоб вже від рідної матері щось приховувати? Зі своїм Андрієм. Брехуни срані. Зрадники! 

       Володимир сьогодні зробив багато складних вправ під  пильним наглядом. Без жалю та поблажок. Навіть не нив. Знав - ще слово і крапка. Бо завжди роблю, що сказала. Моє слово міцніше за все, що він знає в своєму житті. Його щастям був той Андрій, що нарешті наважився до зали поткнутись сьогодні. Мабуть, думав, що ми вже пішли. Мовчки лишила їх вдвох, зайняла вільний орбітрек на дві години, доки аж  зал не закрили. 

      Очі лізли на лоба у хлопців від рівня найвищого складності і часу мого тренування. Щодня тут змагаються. Тільки до півгодини витримують. Та ж адреналін з кортизолом в крові вирують, вимаються звільнення. Краще так вже..

— Вам від мене щось треба? 

Злилась на їх наближення й погляди. 

— Йдіть геть, щоб обох вас не бачила. Знайшли одне одного, вільні!

— Я в  шоці від твоєї витривалості, — озвався згодом Андрій. 

"Ти ще в шоці побудеш у мене, якщо не відстанеш" — відлунням пішло в голові.

— То спрогнозуй, що тебе чекає в ліжку! Може пора втікати вже зараз? Назавжди! 

              Знущалася з нього, кажучи чисту правду.  

      Добре, що син з зали вийшов, і охочих до тренувань вже немає. Хоч зараз знов начхати було на все. Дружина так звісно не вчинить. А мені він ніхто, як і я йому. Просто маленька помилка. Можу й виправити!

— Ненавижду брехунів! Чоловік для мене тільки той, що сказав і зробив. А ти Не зробив. Всього-то один дзвінок! Так ні, він вирішив мені нерви зробити! Не збираюся більше ні з ким няньчитися. Дорослі вже! Сам йди розбирайся зі своїми травмами, коли слово дав і не дотримав. 

 Він відійшов.

— Що зробити, щоб ти пробачила, Ксаночко? — згодом знов повернувся, не витримав чоловік.

— Поголитись! Як мінімум.

— Добре, я згоден. Ксюню, ходи вже сюди..— мовив благально..

— Максимум я ще не назвала. Ще не придумала.

— На все згоден, Ксюню, ходи вже сюди..

        Я не з тих, хто легко відходить. Але один засранець - найрідніший, а інший - Герой. Вбивати неможна. Згоден — то згоден. Колись знадобиться. Годі "кусатися". Обіймаю.