Глава 23

Перша розлука

         Наступного дня  планували їхати в місто. Треба було відвезти Володимира до офтальмолога на перевірку зору і ультразвукову   чистку нічних лінз Paragon. Бо всі інші щадні методи вже не рятували від постійного падіння зору. Після удару по голові в школі в першому класі, а потім ще й вкрай важко перенесеного ковіду, було вже мінус чотири. Щастя, що хоч парагони за півтора року втримали цей показник. Процедуру проходили чітко щомісячно. 

         Андрія ж виписували. Сподівалась поїхати разом, бо він ненавидить великі міста. Але його забрали до частини рано зранку. Ми навіть не побачились. 

         Приїхали з малим вже після процедур в порожній дім, як наче і не до себе, переночували, відвідали клініку і до автобуса встигли ще забігти в магазин патріотичного одягу. Дуже хотіла бодай щось Андрію на день народження купити на згадку. Та й бігає все в одному і тому ж. Тут знайшлася крута біла футболка з маркою Укрпошти "корабель" на Володимира, малий був у захваті! Просив з матюками, але я б таке не дозволила, а просто картинку хай собі носить. А от потрібного чоловічого розміру не було. Хоча раніше, коли не потрібно, саме такі й були, за такою й прийшли. На його розмір лишилося тільки кілька варіацій напису "Доброго вечора ми з України". Може це натяк долі? В нього ж проблема з комунікацією. Може хоч так спробувати продемонструвати відкритість до світу через напис? Раптом звикне? Інших варіантів немає ж. Популярний принт. Часу десь ще щось шукати не було, тож довелось обмежитись швиденько тим. Обрали варіант з двома синьо-жовтими сердечками між словами. 

               В лікарні я постійно чекала на Андрія. Обіцяв зателефонувати щойно повернеться, чи якщо щось піде не так. Але тиша. Мала якесь неприємне передчуття ще з дня. З цього року постійно так було: як щось раптово скажу чи відчую - так і стається. Й потім вже прояснюються обставини й факти.

"Ти де? Як з направленням?"

"Та я.. "

Він ухиляється —  лише більш тривожно. Вечір, темрява, дитячий корпус зачинено, в палаті мобільний зв'язок не бере, дитина спить. Вмовила таки санітарку випустити на двір. Набрала. 

       Голос убивчий. Довго щось каже таке, ти хоч плач: яка мені справа, начхати на нього, нікому не потрібен…

— Андрію, ти де??? Не знущайся, будь ласка. Було би начхати, тебе не шукала б.

— В лікарні. Сама ж повз мене з їдальні пройшла і не заговорила. Ти мене бачити не схотіла!!! — Гнівно ображено дорікав чоловік. — Так зайнята була  Сергієм!

*****Андрій****

    Повернувся назад ввечері, вмовивши парамедика вибити чергове направлення. Бо ж результат лікування був дійсно вражаючий. За можливості продовження тут наполегливих тренувань і грязевих процедур повернуся за два тижні вже не "обмежено придатним", а повноцінним воїном. Дуже чекав на зустріч з Оксаною та Володимиром. А побачивши поруч іншого спалахнув зсередини. Відчув себе зайвим і не потрібним. І знов втік.