Глава 9

  Довіра зближує

           Наступного дня вони вже вітались у спортзалі і знов домовились пограти в румі після обіду. Але в корпусі, бо день цей був похмурий, і збиралося на дощ. Рома запросив сусіда, і гравців вже стало п'ятеро. В холі був стіл і лавки біля вікна, а за вікном від обіду лило, як з відра, кілька годин поспіль. 

        Оксана передбачливо, виходячи зі свого корпусу на обід, взяла і собі, і сину по легкій кофті. Бо ж літо і інших з собою сюди і не брали. От тільки, сидячі на місці, не могла зігрітися навіть в тій кофтині. Її сповільнений пульс у всього лише сорок один удар на хвилину красномовно нагадав про себе. Змерзла так, що ледь не стукала щелепами і мріяла піти до кімнати загорнутися в ковдру. Але ж не під зливою в іншу будівлю йти, що знаходиться на певній відстані. Промокнеш до нитки і змерзнеш ще більше. Випадково потяглась вперед, роблячи хід, і торкнулась плечем плеча Андрія, що сидів поруч. Воно виявилось таким теплим! Притулилась до його руки, підсівши ближче, але зрозуміла, що так не зігріється.

— Сонечко, — тихенько гукнула чоловіка, пам'ятаючи, що саме це слово вчора спрацювало. Андрій відволікся на мить від гри і глянув на неї. — Можеш зігріти? Я дуже змерзла тут. — І він обійняв її рукою за спину, поклавши обережно долоню на животі. 

       Деякі хлопці, спілкуючись з Оксаною, намагалися її торкатися і натякати дуже прозоро, що хотіли б і інших, близьких, контактів. Але тоді вона чітко давала зрозуміти, щоб не переходили межі. Бо вона готова бути кожному тільки другом. "Хто й після всього такий сміливий і комунікабельний, той собі знайде іншу" — була певна Оксана, бо ж сама ні до кого, особливого ставлення не мала. 

        Але Андрій поводився зовсім інакше. Він не скористався цим проханням для чогось ще. Його рука не змінювала того найнейтральнішого зайнятого положення. І за деякий час жінка дійсно зігрілась його теплом. І була дуже вдячна за це. Ніхто не звернув на це уваги, всі захоплено продовжували грати, аж поки не настав час вечері. Але Оксані знов було трохи незручно: раптом в нього дівчина є, а вона тут попросила її обійняти, на "чужу територію" влізла. Рома з сусідом Дмитром першими попрямували до їдальні, склавши плитки в коробку. А Андрій ще спілкувався з Володимиром, поки Оксана складала все в рюкзак.

— Дякую, що зігрів мене, Андрію, — мовила тепер жінка. — Можна в тебе запитати? — І він одразу кивнув. Їй хотілось налогодити з ним контакт, і щоб він міг відкритися і розказати про все пережите на фронті. Тож для початку діалогу чомусь запитала. — В тебе є дівчина? — Ну не про батьків же дорослого чоловіка розпитувати, пояснювала собі потім питання Оксана.

 — Ні, — миттєво з усмішкою відповів Андрій і знов однією рукою обійняв Оксану, а другою її сина. Так і дійшли до дверей їдальні, де вже побажавши "Смачного!" один одному, розійшлись по своїх місцях. 

        Весь попередній час, де б вона його не помічала — в спортзалі, чи в коридорі, чи в їдальні, він був з таким тяжким виразом обличчя, на якому і натяку не могло бути на посмішку. В лісі вираз був може й не такий тяжкий, але теж серйозний. А тут раптом, хай на мить, але ж посмішка! Посмішка!!! Закортіло стрибати від радості, але це було б недоречно.