Глава 8

Румі

          Гра Румі вимагала і подумати, і трохи порахувати. Часом хід було зробити дуже непросто. Але цікаво. І кожен намагався налаштуватися, тому перший раз всі грали, не ховаючи свої плиточки, щоб можна було робити підказки. Оксана грала в неї вже тут кілька разів з сином, тож теж намагалася підтримати новачків. Андрій сидів поруч із нею, а Володимир з Романом навпроти, якось так вийшло. Спочатку всі довго тягнули на кожному кроці по одній додатковій плитці, бо не мали потрібних комбінацій. На котромусь з ходів в Андрія нарешті назбиралася така, та він її не помічав. 

       Підказувати треба було дуже обережно, бо ж люди з ознаками ПТСР дуже часто можуть нейтральні зауваження сприймати як негативні чи агресивні. Так вже вимуштрувані вони правилами бою, що не можна довіряти не перевіреним людям, а перевірені ж для них тепер тільки бойові побратими; що треба спочатку діяти в незрозумілій ситуації, щоб взагалі встигнути. І цей автоматизм за принципом "бий чи втікай" часто працює проти людей в інших ситуаціях, там де він зовсім і не потрібен.

— Андрію, в тебе чотири по вісім, — м'яко мовила жінка. Але реакції не було. 

     Мабуть, прислухався до навколишніх сторонніх звуків, як і більшість Героїв, що постійно і всюди з максимальною увагою сканують простір на предмет можливих небезпек. Безпека - це ж найперше і головне правило бою і існування після нього.

— Сонечко, Сонечко, —  ласкаво покликала, підкреслюючи свою доброзичливість, жінка і торкнулася рукою чоловічого плеча. А обличчям же чоловік в цей момент був розгорнутий не до неї, і бачила хіба що його плече та потилицю. Тож, остерігалася, без попередження ж торкатись військових не можна і збоку. А з-за спини так й категорично заборонено, може спрацювати захисна автоматична реакція за принципом "спочатку дій". Але тепер він таки помітив та поглянув на неї. — Чотири по вісім,  — повторила Оксана, і Андрій знайшов потрібні плитки. 

        Перший хід у грі відрізнявся від інших тим, що готову комбінацію треба викласти на стіл кожному гравцю. А після неї вже можна змінювати наявні на полі комбінації. Всім стало зрозуміліше, і гра пішла веселіше. Грали аж поки не настав час повертатися на вечерю. 

    Рома одразу запропонував нести Оксанин важкенький рюкзак з грою та водою. Але була в тієї жінки особливість — вона завжди прибирала розкидане іншими відпочивальниками поруч сміття і виносила повний пакет щоразу на зворотному шляху. Тож, не замислившись про сьогоднішню компанію жінка одразу зробила те саме. І тут неочікувано пакет сміття в неї теж забрав міцний Рома. Та можливості йти з порожніми руками, коли в лісі лишається ще сміття, вона собі не уявляла. Одразу назбиралось ще два пакети, вже, на щастя, останні. Чиста галявина з височезними соснами  виглядала чудово і викликала в неї радість!  Але й те Андій їй не дозволив нести. Забрав сам, хоч і важко було йому йти. 

      Цей зворотній шлях шокував Оксану. Вона вже давно забула, що вона жінка. Таких випадків, щоб замість неї щось несли, її оберігаючи як прикрасу, роками не було. Вона почувалася винною, що навантажила травмовану ногу Андрія, сама того не плануючи. Їй всього лише треба було не зреагувати за звичкою. А вона не змогла, не подумала про це наперед, розслабилася від того, що контакт Андрія і Володимира розширювався вже за межі спорту. Дядя Рома на початку села відстав, і потім стало зрозуміло, що примостив той пакет біля якогось подвір'я. Сказав, там в причепі збирали сміття на вивіз. Але чого тоді не гукнув Андрія і не полегшив і йому шлях? Наче не разом всі йдемо.. Оксані було і дивно, і ще більш соромно перед Андрієм.

— Пробач, що повелася, як завжди, і не подумала, що не сама з малим тут. Так незручно, що ти через мене змушений це нести, — мовила жінка.

— Почуватися винними і соромитись мають ті, хто сміття в лісі накидав, — заперечив Андрій.

— Твоя правда, — погодилася,— але я мала врахувати унікальність цієї прогулянки, що поруч справжні чоловіки. 

— Ти ж нікого не змушувала. І тендітні дівчата пляшки з лісу тягати не повинні, — рішуче додав хлопець.

         Це він, з важкою травмою, що не так давно позбувся милиць, він, котрий ні з ким не спілкувався, тепер через неї, шкутильгаючи, несе сміття і ще її сумління намагається заспокоїти? Це в ній він бачить тендітну дівчинку, про яку цим вчинком піклується? Справді? Невже це можливо? Вона ж стільки років тягне все в цьому житті сама, незважаючи на важкість. Та й не пам'ятає вже іншого життя. Від поведінки і слів чоловіка глибоко в її душі почала оживати на деякий час та сама тендітна дівчина, що загинула колись на порозі лікарні.