Глава 4

Позмагатися з Героєм

           Оксана дивилася на чоловіка, що крізь шалений біль, відображений на обличчі,  витискав ще і ще більше з травмованої ноги. Не обмежуючись, як інші, десятьма хвилинами велосипеду, він тренувався навіть на біговій доріжці. Не кажучи про силові тренажери, які, вочевидь, любив. І саме на біговій доріжці її син раптом вирішив позмагатися з цим Героєм і навіть перевершив його результат.

—  Я його обігнав, — щиро і голосно радів десятирічний хлопець, а в матері ці слова викликали сором.

— Ти ж не познайомився з чоловіком, не спитав його ім'я, не спитав згоди з ним змагатися. І між іншим, це не чесна перемога, бо ти не зробив до того стільки ж інших вправ, як зробив він. А ще в чоловіка важка травма ноги, а ти так голосно радієш, що обігнав. Не гарно. 

       В цей момент їй здавалося, що вона дуже старалася, але тим не менш не досить добре виховала сина. 

— І мені, сину, неприємно чути від тебе на адресу такої людини оце "його". Він — Герой, а займенник не містить стільки поваги, як заслуговує ця людина. 

        Але, на її щастя, Герой не чув з цього жодного слова. Він мав багато ознак посттравматичного стресового розладу і не був готовий до контактів з будь-ким. А тому його вуха найчастіше були закриті навушниками, з яких час від часу лунали бурхливі композиції одного і того ж гурту — "Linkin Park". Навіть, коли музика не грала, це варто було розуміти, саме так, що він не готовий чути інших. Часом інструктор залу намагалася звернутися до Андрія, захоплюючись його несамовитою старанністю. Але він мовчки клав на стіл процедурну картку і щонайшвидше йшов до одного з тренажерів, не слухав і не відповідав на питання та спроби налагодити контакт. Не спілкувався і з іншими військовими ні за столом у їдальні, ні десь ще. На кам'яному обличчі чоловіка, крім болю від надмірного навантаження, інших емоцій не спостерігалось і в інший час. "Мабуть він довго пробув в зоні бойових дій" — думала Оксана, згадуючи одне з правил бою: "Ні емоціям". Там вони тільки відбирають безцінний ресурс, становлять загрозу зсередини, тож хто хоче вижити, мусить їх в собі придушити чи сховати поглибше.

      Вони займались в одному залі вже тиждень. Та й термін одного лікувального заїзду незабаром добігав кінця. Однак Оксана з сином приїжджали сюди завжди на місяць, бо з перших разів курс лікування звикли отримувати саме такий. Вона вже знала, що на другий і третій тиждень у сина почнеться слабкість як ефект грязі, а з кінця третього тижня почнуть повертатися і збільшуватися сили за умови щоденних виснажливих тренувань. І тоді через місяць він повернеться додому сильніший, ніж був. А всі ті бюрократичні реформи, коли з санаторію зробили реабілітаційний центр та споловинили термін лікування, її не цікавили, вона знаходила можливість подовження терміну. Бо цікавив тільки відомий результат.

          Можна сказати, що сталося маленьке диво, бо Андрій таки звернув увагу на всі намагання хлопчика з ним позмагатися. І наступного дня він сам підійшов і запропонував Володимиру допомогу в тренуванні. Він піднімав хлопця на турніку і вчив підтягуватися, пояснював і контролював навантаження та правильність виконання вправ на силових тренажерах для рук та спини, які найбільше потребував укріплювати малий. А мама мовчки робила собі якісь вправи у залі, щоб не втручатися і не заважати, й тільки з щасливою посмішкою поглядала на цих двох. Як давно її сину потрібен був сильний спортивний чоловік поруч, який був би прикладом і підтримкою! Але не складалося, хоч вони й пробували деякі спортивні секції. 

           Андрій перестав боятися бути небезпечним для інших і відсторонюватися, а побачив можливість, відчуваючи себе сильнішим і досвідченішим у тренуваннях, допомогти дитині. Вони стали займатися разом щодня.