Глава 3

Особливе місце

      Улюбленим місцем, куди щоліта приїздили на реабілітацію, був Солоний Лиман. Найцілющі грязі на світі, якими лікувались ще українські козаки після війн за свою землю, добре допомагали і її хлопчику.

     Поряд був сосновий ліс, де вони обожнювали гуляти і набиратися сил. Знали вже майже кожне подвір'я в селі, де є корівка чи поросятко, курочки чи улюблені каченята й гусята, за якими завжди любив спостерігати синочок.

       Але того року все було для них інакше. Це був вже восьмий  рік їх відвідування санаторію. З тих пір, як син пішов до школи, займатися лікувальною фізкультурою став менше і його прогрес пригальмував через купу несприятливих факторів: шкільне навантаження, булінг, втома та і вік, що вже був важкий. З власним характером сина та його протестами  справлятися їй було значно важче. Вже пасивне тренування не було ефективним. Робити щось його руками за нього не мало сенсу. Він мав сам дуже сильно напружуватися, щоб отримати результат. Але спершу дитині цей результат необхідно було усвідомити. Щоб схотіти всупереч болю і труднощам йти до нього. А на таке й не всі дорослі здатні, тож діти й тим паче. 

      Хоч саме в цьому місці змусити робити важкі вправи було  легше, ніж вдома. Тут не відволікали зайві речі і були гарні умови у спортзалі, переобладнаному нещодавно.. для військових. Дітей сюди пускали вкрай  рідко, лише деяких, але Володимира з нею пускали, бо й серед дорослих ніхто не працював в цьому залі так наполегливо, як вони. І ніхто з військових, яких цього року було присутньо багато, не працював так самовіддано, як Андрій.