Мій фальшивий хлопець - ідіот!

Розділ 5

Бенкет тривав вже дві години. За цей час Соломія встигла пережити три стадії стресу: паніку, заперечення та повне заціпеніння.

Марк поводився не просто добре – він поводився занадто природно. Він їв заливну рибу з таким виглядом, ніби це був найкращий стейк у його житті, вчасно підливав сухого білого вина Мартинівні і навіть вступив у коротку дискусію з професором кафедри мовознавства щодо етимології слів німецького походження в будівельній термінології.

– Ви знаєте, Солечко, – прошепотіла Мартинівна, нахиляючись до дівчини, поки Марк вийшов «умитися» (а насправді – викурити цигарку на свіжому повітрі). – А він у вас із характером. Не з цих... сучасних хлопчиків, що від власної тіні тривожність ловлять. А справжній мужик. З такими важко, але вони надійні.

– Так... він дуже надійний, – сказала Соломія, посміхаючись крізь силу.

– І дивиться на вас як... ну, видно, що ви для нього не просто чергова подружка. Захищає вас.

Соломія ледь не подавилася мінеральною водою.

– Захищає?

– А як же! Коли Христинка спробувала розпитати його про статки й нові моделі машин, він так тонко її відшив. Сказав, що матеріальне – це пил, головне – щоб поруч була людина з мізками та внутрішньою культурою. Христинка аж позеленіла!

Соломія опустила очі. Вона згадала, як Марк дивився на Христину – з тим самим виразом, яким виконроб дивиться на робітника, що поклав плитку догори ногами.

Вона піднялася з-за столу.

– Я на хвилинку вийду на балкон. Тут трохи задушливо.

Вечірнє повітря після гарячого залу «Асторії» обдало Соломію прохолодою. Вона вийшла на бічний балкон, який виходив у тихий внутрішній дворик ресторану.

Марк стояв біля кованих перилах. Взагалі-то тут висіла табличка «Курити заборонено», але його це, здавалося, зовсім не турбувало. Тонка цигарка тліла в його пальцях, а червоний вогник висвітлював чітку лінію його вилиць.

– Тут заборонено курити, – промовила вона, підходячи ближче та обгортаючи плечі шаллю.

– Зате тут можна відпочити від вашої завідувачки, – відповів Марк, не повертаючи голови. Він випустив струмінь диму в темряву. – Як я тримаюся, леді? На «дванадцять балів» чи тільки на «зараховано»?

– Ти... ти перебільшуєш з іронією, – сказала вона, але її голос пом’якшився. – Але загалом... Мартинівна вражена. Вона сказала, що ти справжній «мужик».

Марк тихо засміявся. Звук був низьким і дуже затишним.

– Дякую, це найкраща оцінка моїх інтелектуальних здібностей від філологів.

Він загасив цигарку об залізне перило й повернувся до неї. У темряві його сірі очі здавалися майже чорними. Він зробив крок ближче і Соломія мимовільно відступила назад, поки її спина не вперлася в холодну штукатурку стіни.

– Що ти робиш? – тихо запитала вона.

– Відпочиваю від своєї ролі, – сказав Марк, зупиняючись за півкроку від неї. Від нього пахло сумішшю тютюна, вина і прохолодного вітру. – Ти цілий вечір сидиш струнко, ніби тобі в спину вставили арматуру. Навіщо ти це робиш, Соле?

– Що «це»?

– Навіщо ти так вислуговуєшся перед цією бабусею у бордовому? Вона ж тебе не поважає. Вона дивиться на тебе як на дешеву робочу силу, яку можна лякати донькою проректора.

Соломія відчула, як усередині спалахує гаряча образа.

– Ти нічого не розумієш! Це моя робота. Це наука, це можливість залишитися на кафедрі, писати дисертацію...

– Це не наука, – перебив її Марк. Його голос змінився, він став серйознішим. – Це банальний страх. Ти боїшся сказати їй «ні». Ти боїшся вийти з цієї своєї затишної коробочки з книжками. Ти навіть хлопця собі вигадала, аби тільки не показати їм, що ти звичайна людина, яка має право бути самотньою або неідеальною.

Слова вдарили влучно і боляче. Соломія підняла підборіддя, відчуваючи, як до очей підступають сльози.

– Ти не маєш жодного права мене оцінювати! Ти знаєш мене три дні! Ти просто виконроб, якого я найняла за безкоштовну вечерю!

Марк прищурив очі. На секунду на його обличчі промайнуло щось небезпечне. Він нахилився до неї так близько, що вона відчула тепло його подиху на своїй щоці.

– Я виконроб, який зараз врятував твою дупу від ганьби, – роздратовано промовив він. – І якщо ти ще раз нагадаєш мені про «безкоштовну вечерю», я повернуся в зал і розповім твоїй Мартинівні, як саме ти шукала мене через Аллу. Зрозуміла?

Соломія затамувала подих. Вони мовчки з роздратуванням дивилися одне на одного кілька секунд.

Аж раптом двері балкона рипнули і на порозі показалась Христина з келихом шампанського.

– Ой, – з награним здивуванням вигукнула вона. – А ви тут... шепочетеся? Мартинівна каже, що зараз подаватимуть торт.

Марк не відводив погляду від Соломії ще секунду. А потім його обличчя миттєво змінилося – знову з’явилася та сама впевнена посмішка.

Він обережно простягнув руку, взяв Соломію за підборіддя й обережно, ледь торкаючись губами, поцілував її у щоку – якраз туди, де палала шкіра від гніву.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше