Мій фальшивий хлопець - ідіот!

Розділ 3

Коли Марк вийшов, Соломія подивилася на аркуш паперу. На ньому розмашистим, майже нечитабельним почерком було написано номер телефону і нижче: «Марк. Архітектор (майже)».

– Ну? – оптимістично запитала Алла, перехилившись через стіл, щоб розгледіти напис. – Він же душка, правда? Прямо такий... із перчинкою.

Соломія повільно, не відриваючи погляду від злощасного папірця, опустила голову прямо на холодну поверхню дерев’яного столу.

– Я пропала, Алю, – зітхнувши сказала вона. – Це буде не ювілей. Це буде публічна страта на очах у ректорату, кафедри і особисто Олени Мартинівни. Вона з’їсть мене разом із заливною рибою.

– Та ладно тобі! Хватить панікувати! – Алла рішуче махнула рукою. – Трохи здорової харизми ще нікому на кафедрі не завадило. Вони там киснуть від своїх середньовічних текстів. Головне – перед виходом розгладь йому піджак, щоб не виглядав так, ніби в ньому спали на будмайданчику, і не давай пити більше двох келихів. Усе буде гаразд.

Соломія підняла голову й подивилася у вікно. Марк якраз переходив вулицю, на ходу вдягаючи на голову свою яскраву будівельну каску. Він виглядав як абсолютно сторонній елемент у її впорядкованому, тихому світлі книжок та методичок. Живе уособлення хаосу, приправлене запахом цементу.

«Триста п’ятдесят гривень за годину, – нагадала вона собі, стискаючи пальці в кулаки під столом. – Це коштує триста п’ятдесят гривень за годину та твоя омріяна посада асистента. Так що потерпиш ті кляті чотири години».

Вона дістала телефон і зберегла номер.

Наступні два дні пройшли як у тумані. Соломія складала для Марка «короткий словник айтішника». Вона виписала на окремому аркуші терміни: брінч, пуш, деплой, скрам, дедлайн, беклог. Поруч розписала прості пояснення, щоб він не сплутав «фронтенд» із фасадом будівлі.

У п’ятницю ввечері вона відправила йому файл у телеграм.

Соля: «Це обов'язково для вивчення. Особливо зверни увагу на слово "рефакторинг". Якщо тебе запитають, чим ти займаєшся на роботі, кажи, що робиш рефакторинг старого коду.»

Відповідь прийшла рівно через годину, коли Соломія вже намагалася заснути.

Марк: «Це як капітальний ремонт без знесення несучих стін?»

Соля важко зітхнула в темряві кімнати, дивлячись у стелю.

Соля: «Приблизно. Просто вивчи слово.»

Марк: «Окей, леді. А ти вивчи, що я категорично не люблю, коли мені вказують, як дихати і коли мовчати. І взагалі – купи собі нормальну сукню. А то знову натягнеш на себе той убогий светр, як у середу в кав’ярні, і я буду думати, що веду на свято не дівчину, а вчительку з виправної колонії».

Соломія відкинула телефон на диван.

«Він ідіот, – подумала вона, закриваючи обличчя гарячими долонями й відчуваючи, як усередині закипає праведний гнів. – Він просто закінчений ідіот».

Але в суботу о шостій вечора вона сиділа перед дзеркалом у темно-синій сукні до колін, з акуратно вкладеним волоссям і з серцем, яке чомусь шалено стукало у грудях.

О шостій п’ятнадцять під вікнами її будинку коротко посигналила машина.

Соломія визирнула у вікно. Внизу стояв старий, але вимитий до блиску темно-сірий «фольксваген». Біля машини стояв, спершись на капот, Марк.

На ньому був чорний піджак, який трохи тиснув йому в плечах, темно-сині джинси без дірок і біла сорочка з розстебнутим верхнім ґудзиком. Волосся було злегка вкладене гелем, але одне пасмо все одно вибилося й спадало на лоб.

Він підняв голову, помітив її у вікні й зробив жест рукою – мовляв, спускайся, не затримуй процес.

Соломія взяла клатч, зробила глибокий вдих і вийшла з квартири. Початок її грандіозної катастрофи був призначений рівно на шосту тридцять.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше