17.2. Пустеля

* * * *

Даллен і Трейс збиралися вилітати в Африку. Два тижні назад вони получили звістку про потоплений корабель, з невеликою кількістю жертв, однак вчора їм зателефонував поліцейський з Дахли. Він повідомив що з Дельта-Земмура прибули торговці які проінформували що бачили в пустелі дівчину верхи на коні. Незнайомці поскакали на швидкості, але в Дельта-Земмурі підтвердили що це були Кеті та Спіріт. Пан Тейкер так зрадів, що відправив Даллена з Трейсом в Африку на їхні пошуки.

- Ох, батько наказав нам летіти в серце пустелі, щоб відшукати цю нестерпну Кеті! Так якби я більше не мав ніякого заняття! - бурчав Даллен коли літак розігнався і злетів в небо.

- Звичайно, що ні, не перебільшуй, - відрізав Трейс, зневажливо. Йому так набридли бурчання Даллена, і він поклав крапку розмові, надівши навушники й додавши: - Ми будемо в Дахлі, очікувати на їх появу.

В Дахлі їх зустрів сам пан Абдулам. Даллен в Трейс розклали намети на вулиці, бо в особняку повітря було задушливе. Даллен дивився на нічне небо і забажав, щоб Кеті була жива.

* * * *

Пройшло дванадцять днів, і пустеля здавалася нескінченною. Вода у них закінчилася, і крім піску та дюн більше нічого не було видно навкруг. Спіріт скакав з усіх сил, без втоми. Однак, кожні п'ять годин Кеті давала йому перепочити. Одного разу на них хотіла напасти змія, але кінь зміг відігнати отруйного плазуна. Ночі були прохолодні, і подорожувати виявилося в стократ легше.

Так вони блукали пустелею багато тижнів. Одного дня Кеті мала відчуття ніби що вони недалеко від Дахли. Тому Спіріт поскакав прудкіше, дико іржучи від передчуття.

* * * *

Даллен почув вдалечині іржання. Він подивився в сторону пустелі, за його щоденною звичкою, і помітив Спіріта який гнав в його бік, і Кеті. Хлопець кинувся їм назустріч.

- Кеті!

Дівчина стрибнула з коня і повалила Даллена на землю, тимчасом як Трейс з ніжністю гладив дорогого Спіріта і приніс йому ціле відро свіжої води. Кінь жадібно і з величезною радістю випив води.

Вони помітно змінилися. Спіріт виглядав трохи понурим, однак ставав дуже бадьорим коли мав можливість щоденно приймати ванни в ексклюзивному басейні тільки для нього.

Кеті помітно схудла, і мала засохлі та потріскані губи, які втратили колір. Руки також знаходилися не в кращому стані, і дівчина почала використовувати зволожувальні креми, щоб привести себе в тонус. 

У відведену їй кімнату в домі пана Абдулама увірвався Даллен, який поводив себе геть по-дивному, відмовляючись упускати Кеті з поля зору. Будь його воля, вона б взагалі не змогла залишитися наодинці сама з собою.

Хлопець нервово походив туди-сюди, до балкона і назад. Переборовши себе, Даллен сів на край ліжка і пильно розглядував маніпуляції Кеті з кремом.

- Які в тебе сухі губи... - прошепотів хлопець, і почав делікатно масажувати її руки.

Дівчина залилася рум'янцем, адже рідко відчувала таку турботу від Далена. Кеті здивувалася ніжності та лагідності дотику його долоні, і вона забажала, щоб він ніколи не відпускав її. 

- Не переймайся, я більше не дам тебе в образу. Я так хвилювався за тебе, ти навіть не уявляєш! Чому я тебе відпустив саму?! - після короткої паузи, Даллен різко змінив тему розмови бархатистим тоном: - Згадуючи твої чутливі та піддатливі губи, я запевняю тебе що скоро вони стануть пурпуровими немов мак, і це відбудеться завдяки цілющим властивостям мого поцілунку...

"Скоро все моє обличчя і тіло горітимуть гірше ніж пекельне сонце пустелі, якщо ти продовжуватимеш говорити зі мною в такому тоні", промайнуло в голові бідолашної Кеті яка сиділа наче на голках, відчуваючи що вона не може рухатися, повністю паралізована.

Він діяв на неї як не міг жоден інший хлопець, повністю розтаючи під його палким поглядом, і залишившись наодинці з ним, дівчина забажала, аби в цей момент хтось увійшов у кімнату. Однак ніхто не порушував їхньої самотності, а Даллен в загальмованому стані доторкнувся пальцем її губ, небезпечно нахилився і перекрив їй кисень... 

- Схаменися! - крикнула Кеті, ухилившись від поцілунку і відсахнулась якомога далі від хлопця: - Забирайся геть! Вмієш ігнорувати мене, адже я тобі байдужа! Я тобі не для гри, зачарував і забув про моє існування! Хочеш, щоб Кароліна дізналася про бал? Негідник!

- Я тебе ні до чого не примушую, сама запала на мене, а прикидаєшся такою цнотливою. Кароліні непотрібно знати те, що відбувається між нами... 

- Негідник! Забирайся геть, знати тебе не хочу! І я воліла б ніколи не зустрітися з тобою! 

Даллен був розчарований. Він не очікував відмови Кеті, адже прекрасно бачив що їй важко встояти перед ним. Кеті не звичайна дівчина, насправді вона не збирається ні бігати за ним, ні відбирати його у Кароліни. 

А він не міг протистояти її магнетизму, тому й замикався та ігнорував її настільки це було можливо. Виходило не завжди тримати себе в руках, адже Кеті ставала більш привабливою, ніж на самому початку як тільки вона з'явилася на ранчо. Пройде час, і Даллен забуде про те, що йому не байдужа ця тихоня Кеті, і його покине відчуття провини перед Кароліною, яка його вірно кохає. Він не планував робити вибір стосовно двох дівчат... 

* * * *

Учасники змагань приготувалися до старту. Кеті була одягнена у довгу жовту туніку, верхи на Спіріті. Пан Абдулам організував перегони з найкращими арабськими скакунами.

Почався старт, і Спіріт миттєво зайняв місце лідера. Від довгого блукання в пустелі, кінь мав довгу витримку. Він тримав свою позицію до кінця, і гнав наче вітер. Ще залишалося недалеко від фінішу, і на напружених мускулах коня виступив піт, але Спіріт впевнено скакав.

Спіріт прискакав найпершим, і ніякі арабські скакуни не наздогнали чемпіона.

- Що ж, визнаю що Спіріт має неймовірну швидкість! Я б придбав вашого скакуна за доволі високу ціну, - запропонував пан Абдулам.

- Друзів не продають! - випалила Кеті.