Він так і не зрозумів, звідкіля взявся цей табун. У Лаелі не водилися дикі морави, хіба що примчали з сусіднього Ердаману? Можна було, звичайно, пальнути по них полум'ям, та Ейнару стало їх шкода.
Дурні тварини і без того налякались та кинулися врозтіч, врізавшись в дракона. Не ганятися ж за ними по небу, пихкаючи вогнем!
— Ти як? — Ейнар тривожно вдивився в бліде обличчя Дастіана.
Морави вивернули йому крило, але найгіршим було те, що він впав і пошкодив ногу, причому сталося це прямісінько над єдиною смугою лісу в Лаелі. Якби аміран залишився в подобі дракона, рани швидко затягнулися б, але він, коли падав, встиг перекинутися на людину.
Тепер Ейнару доведеться тягнути Болігарда на собі.
Посадити на спину і перекинутися знову драконом теж не варіант. Якщо Дастіан не зможе втриматися і гепнеться ще раз, це завдасть йому ще більшої шкоди.
Найдоцільніше було б залишити його тут і полетіти в палац Гастона за допомогою, але Ейнар не ризикнув покинути приятеля в лісі одного. Тож вимушено зітхнув, покректав, звалюючи на плече Дастіана, і рушив вперед.
Вони летіли в Лаель в палац ленного короля Гастона на заручини з лаельською принцесою Аселін. Ейнар не вірив, що його друг дав згоду на цей шлюб, поки той сам не попросив супроводжувати його до палацу Гастона і засвідчити заручення. Принцесі Аселін було ще надто мало років, тому про саме весілля можна було поки не згадувати.
— Тримайся, Дастіане, виберемося з лісу, там спробуємо полетіти.
— Ейнаре, дивись, що там за дим? — підняв голову Дастіан.
Ейнар від радості навіть присів. Хвала Небесному Богу, людське житло! Можна буде попросити наглянути за Дастіаном, а самому швиденько понестися до палацу за девіном.
— Схоже на лісничий будиночок, — хмикнув Ейнар і пішов на дим.
Його сподівання підтвердились. Невдовзі Ейнар побачив невелику скособочену хатинку, що ховалась за деревами. Ейнар посадив амірана на поріг і посмикав двері. Замкнено.
— Гей, хлопи, ви до кого? — пролунав дзвінкий голос, і перед ними звідкілясь зверху зістрибнуло дівчисько. Замурзане, із скуйовдженим, заплутаним волоссям. Одяг дівчиськові був наявно завеликий і теліпався на ній немов знятий з чужого плеча. — Кого шукаєте ?
— Мій друг впав і сильно забився, боюся, щоб не було перелому, — відповів Ейнар.
— Він що, ходити не вміє, твій друг? — глузливо запитала дівчина. — Чи він з неба впав?
— З неба, — відповів Дастіан, спробував розігнутися та скривився. — А ти звідкіля така язиката?
— Я тут живу — відповіла та і невизначено махнула рукою. — А ви хто такі?
— Ми з Сірідана, летимо до палацу короля Гастона, — сказав Ейнар і одразу ж поправився. — Не долетіли.
— Так це вас там всі чекають вже цілий тиждень? Такий гармидер влаштували, що нікому життя немає? — витріщилося на них дівчисько.
— Може й нас. Тебе як звуть? — запитав Дастіан.
— Нілеса, — буркнула та, закусивши губу, — а тобі навіщо?
— Слухай, краще допоможи, бо в мене вже від твоєї балаканини голова як баняк, — втрутився Ейнар, але Дастіан його зупинив.
— Де твій батько? Ти ж донька лісника, правильно?
— Правильно, — кивнула Нілеса, — а навіщо тобі батько?
— У вас тут всі такі недолугі? — знову не втерпів Ейнар, і знову його зупинив Дастіан.
— Люба дівчинко, будь ласка, поклич батька або кого-небудь з дорослих. Мені потрібен девін, а ще краще, якщо з палацу надішлють карету з моравом. Боюся, моєму другові буде важко донести мене до замку.
— А ваші морави де? Втекли? — знову вдалася та до глузливого тону.
— Ми не на моравах летіли, маленька. Ми дракони — відповів Дастіан і притулився до стіни. Мабуть, він дуже зблід, тому що обличчя дівчинки раптом витягнулося, і вона кинулася відмикати двері.
Ейнар втягнув Дастіана і поклав на лежанку, що стояла в кутку. Нілеса, схоже, зрозуміла, що вони не жартують, і Дастіан справді сильно постраждав. Відразу ж посмирнішала, перестала кепкувати, розпалила вогонь і поставила грітися воду. Сама підійшла і несміливо присіла на край лежанки.
— Я не тому питала, навіщо вам лісник, бо не розумію нічого — заговорила вона, втупившись в підлогу. — Навпаки. З нього діла не буде, а я дещо можу. Дай, подивлюся.
Вона легенько взяла Дастіана за руку і почала обережно промацувати від пальців до ключиці, а потім те ж саме проробила з ногою. Її дотики були напрочуд легкими і дбайливими, Дастіану навіть здалося, що біль трохи зменшився.