Глава 5. Сніданок

- Мені знову наснився цей сон, - промовила Аня ледь розплющивши очі і побачивши поруч мати.

- Знову?! Дівчинка, моя! Як ти себе почуваєш? Голова не крутиться? Тебе не нудить?, - схвильовано спитала мама, поклавши свою руку на голову дитині, щоб поміряти температуру.

- Мамо, я нормально почуваюсь. У мене все добре! – відповіла Аня, прибираючи мамину руку з голови.

- Я ж казала, що не потрібно було розповідати цю казку на ніч. Не дай Боже хвороба загострилася! Ще й тато поїхав! Тобі потрібно обов'язково полежати! Усе! Сьогодні ми нікуди не йдемо! – не заспокоювалась мати.

- Куди тато поїхав?

- Йдемо їсти! – не відповідаючи на запитання Ані, сказала занепокоєна цим питанням мати і пішла на кухню.

Заспана дівчинка швидко підвелась і пішла слідом за мамою. З кухні віяло смачним сніданком. Відчуття голоду в купі з зацікавленістю повели дівчинку, минаючі ванну кімнату і весь ранковий моціон вмивання, чистки зубів, зачісування волосся та прибирання його в кумедну зачіску. Ані дуже кортіло все розпитати про тата.

- Мамо, а куди тато поїхав? Він же обіцяв мені сьогодні сходити а парк.

- До дому, - з сумом відповіла мама.

- Він поїхав додому? – ерепитала Аня і продовжила, - а там вже не стріляють?

- Там ще стріляють. Там дуже небезпечно, - відповіла мати, продовжуючи насипати сніданок по тарілкам.

- А чому він тоді поїхав?.. А його дракон не схопить?

- Аня! Заспокойся! Дракона там вже не має. Він полетів звідти, - дуже схвильовано відповіла мати, присівши напочіпки біля дівочки і обійнявши її обома руками, - тато поїхав до бабуні, бо вона залишилась одна. Пам’ятаєш, як ми до неї приїжджали щоразу, щоб допомогти з господарством: в хаті прибрати, на дворі, бо вона сама вже старенька і їй важно?

- Пам’ятаю! Вона весь час просила мене вибити їй подушки і я скала по ліжку.

- Так! – посміхнулась мами і продовжила, - от тато і поїхав їй допомогти.

- А коли він повернеться? – перепитувала Аня.

- Все залежить від дороги. Ти ж не хочеш, щоб з ним щось трапилось? Щоб він поспішав і був не уважним за кермом?

- Ні.

- Я так і думала. Моя розумничка. Як поснідаєш, ми можемо піти пограти у дворі на майданчику, поруч з будинком. Хочеш?

- Так.

- Тоді давай швиденько снідай, а мені потрібно ще зателефонувати.

Мати поцілували донечку, погладила і побажала приємного смаку. Потім дістала з кишені мобільний телефон і, набираючи номер, вийшла з кухні. Аня залишилась сама. Встала за столу і підійшла до вікна. У дворі на майданчику було декілька місцевих дітей, з якими Аня ще не встигла роззнайомитись. Їй стало цікаво за ними спостерігати через вікно.