1

Моє перше зіткнення зі сраним педагогічним середовищем відбулося в дитячому садку. З першого дитячого садку я запам’ятав новорічну ялинку і діти, прикинь, водять хоровод кругом неї. З другого садочку я теж не багато, до біса, запам’ятав. Нє, ну, пам’ятаю один випадок, як я тікав додому від виховательки. Ну дістала! А вона, курва, за мною гналася тротуаром і не могла догнати. Потім я біг через дорогу, через трамвайні рейки, прикинь, не зупиняючись перед машинами, вони сигналили, аж гальма свистіли. Ти шо. Потім я заскочив у наш двір. Куди? Ти поняв, куди діватися? В хаті бабуся і мама, які знов мене відведуть в садок. І я, прикинь, кинувся в літню кухню і сховався під столом. У двір заскочила заплакана вихователька, збурила бабусю і мамусю, ти поняв. І вони знайшли мене під столом. Пам’ятаю, як вихователька веде мене назад в садочок і сильно так тримає за руку, бляха…

А от третій садочок я вже, до біса, добре пам’ятаю. Там я запам’ятав першу політінформацію в моєму житті. Ці срані виховательки запитали в нас: - Хто править нашою країною СРСР, бляха?                 

Я схилявся до того, що міліціонери, прикинь. Мій же друг Загорулько мав власну срану думку. Він вважав, що країною правлять солдати. Я був не згоден, кажу тобі. Нє, ну, де ті солдати? Ти їх бачив? От міліціонерів я бачив багато разів. І мене лякали за непослух, що міліція мене забере, ти поняв. Але виховательки сказали, що країною  правлять якісь Брежнєв Імя і По-батьков та Косигін Імя і По-батькові. Тільки-но зняли сраного Хрущова, і, очевидно, керівники партії дали вказівку популяризувати в народі нове гімняне начальство.  Отак я вперше і почув ці довбані прізвища, імені-по-батькові я не запам’ятав, які будуть компосирувати мені мозок і в садочку, і в школі, і в інституті. Тобто, весь період «моїх університетів» сраних. 

Час в садочку минав безхмарно. Зазвичай ми гралися у дворі, або іграшками в довбаній групі . Вдень нас вкладали спати, прикинь. З негативу, я познайомився із різними сімейними сценами, які відбуваються між дітьми та батьками на підступах до садочку, ти  поняв. Я такий, самостійно ходжу в садочок. А інших, батьки приводять, по-любому. Чуєш мене, підходжу я отак до садочку, а попереду мама веде мого друга Мишка. Кажу тобі,  Мишко плаче і виривається від неї. Прикинь, вона  відпускає його руку, на вході у двір, він відбігає від неї і кричить: - Ти дура, ти дура… Вона наздоганяє його і дає йому по губах, бляха.  А він знову кричить своє. Але їй же треба на роботу. То вона махнула рукою і побігла собі. Бачу, що і вона змахує сльозу. Отака от драма, ти поняв. Я зупинився і стою, ти чуєш мене, як блискавкою вражений. Це не вкладається в моїй голові, бляха – як можна казати на маму «дура»? І чому? Мама ж така добра. Кажу тобі, ми роздягаємося поруч в свої шафки, але Мишка я ні про що не запитую. Як можна про таке спитати? Краще забути все це гімно, як страшний сон.

Прикинь, в садочку треба було вести себе добре, не балуватися. Ти чуєш, у виховательок було сране ноу-хау для тих, хто шкодив. Шкідників ставили без трусів на довбане підвіконня. Дівчатка плакали, кажу тобі, такі вразливі були. Нє, ну, мене ставили також. Прикинь, стою я на підвіконні, і дивлюсь у вікно з другого поверху у двір. Там жодного  каліки немає, хто б міг дивитися на мене. Тому мені не соромно. Лише кухарка виходить з кухні і виливає якесь лайно з відра на траву. Кажу тобі, її я не соромлюсь. Та вона на мене і не дивиться. Нє, ну, мені хочеться, аби вона помітила мене. Ну, який я бандит, бляха, що стою на підвіконні. А ось в кімнаті дівчатка хіхікають з моєї дупи, прикинь. А я такий, повертаюсь і показую їм дулю. Але дуля має бути особлива, ти поняв. Бо якщо показати звичайну дулю, то опонент закине тобі, що вказівний палець на тебе вказує. Тобто, ти сам собі дулю скрутив, бляха. Отака от гібридна логіка у вихованців дитячого садочку. Тому я кладу великий пальчик між середнім та безіменним пальчиками. Чуєш мене? А вказівний виставляю вперед, на опонента. Отак правильно показувати дулю. Вчися синок, поки я живий. Вихователька знімає мене з підвіконня, бо сам я не злізу, високо бляха. Віддає мені труси і штани, прикинь. Я вдягаю. Педагогічного ефекту досягнуто, до біса – я більше не балуюся.