Глава 7.2

Зепар повільно повернувся до мене і окинув довгим поглядом.

– Відмінно, Крогер. Дійте!

– Е-е, а може, краще аукціон? – внесла я пропозицію.

Очі Зепара звузилися, з грудей же вампіра зірвалося судомне зітхання. Він робив мені якісь знаки, дивлячись на демона. Судячи з усього, намагався донести, що сперечатися з білявим не варто. Але жах від перспективи опинитися в повній владі цього мерзотника геть придушив мій інстинкт самозбереження!

– А можна викликати Астарта? – пробелькотіла я, чіпляючись за колишнього боса, як за соломинку.

Хоч і розуміла, що він, напевно, в люті після того, що я влаштувала. Але все ж серед двох зол обирають найменше. Астарта я боялася не так сильно, як розпусного інкуба. Судячи по його очах, він вже встиг детально у всіх позах уявити, що саме стане зі мною робити після того, як забере звідси.

– Ми йому потім повідомимо, – зі знущальною посмішкою пообіцяв Зепар і рушив до мене.

– Послухайте, ну от навіщо я вам? – заторохтіла, намагаючись звернутися до його розуму.

– Тобі описати в усіх подробицях? – оксамитовим голосочком запитав він.

– Краще не треба... – задушено промовила.

Зепар хмикнув, потім несподівано ніжно взяв мене за руку і спробував потягнути за собою. Бачачи, що я навіть не намагаюся підвестися на ноги, усміхнувся ще ширше і підхопив на руки. Відчуваючи себе безпомічним кошеням, я знаходилася у міцних обіймах притискаючого мене до своїх грудей демона і молилася про одне – появу Астарта.

Все ж таки є Бог на небі! Цього разу, ніби винагороджуючи за все перенесене сьогодні, мої молитви були почуті. Багатостраждальні двері знову різко розчинилися, відкриваючи нашому погляду похмурого, майже блискавки пуляючого очима Астарта. За його плечем визирала перелякана секретарка з гострими вушками. Цікаво, хто вона? Але думки про секретарку майже одразу відійшли на задній план.

Картина Рєпіна «Припливли» – ось, що найбільше ілюструвало те, що зараз відбувалося у кабінеті. Зовсім нещасний вампір з нервово тремтячою верхньою щелепою. Зепар, який нахабною посмішкою зустрів погляд мого демонічного боса. Астарт, який, схоже, кипів від люті. І бідолашна я, що бажала б опинитися звідси якомога далі.

– Постав на місце! – гаркнув Астарт так, що зі стін посипався невигадливий місцевий живопис у чорно-червоних тонах.

Мабуть, тим, що вимагали поставити на місце, була я. Дивно, ще кілька секунд тому я молилася про появу Астарта. Але зараз його вигляд викликав такий жах, що серед двох зол я знову обрала найменше. Судорожно вчепилася в Зепара і сховала обличчя на його грудях, боязко відмовляючись дивитися далі на лютого архидемона-стража.

– Пізно, Астарте, – до честі білявого, йому єдиному в цій ситуації вдалося зберегти самовладання. – Вона моя!

Почулося якесь звіряче гарчання. У порівнянні з ним мій чоловік-перевертень видавав тявкання крихітного песика. Навіть Зепар здригнувся, мало не випустивши мене з рук. Але одразу ж лише притиснув ще міцніше.

– Не ричи на мене! – посміхнувся він.

Кілька секунд панувало майже гробове мовчання, яке переривалося напруженими зітханнями секретарки і клацанням зубів вампіра. Потім почувся владний голос Астарта:

– Документи на передачу рабині лорду Зепару вже готові? – поцікавився він у господаря кабінету.

Вампір, якого, як я тепер знала, звали Крогер, трохи затинаючись, вимовив:

– Ще ні… Я тільки… збирався зайнятися...

– Відмінно, – голос Астарта став абсолютно спокійний. – Значить, Ірина все ще під моєю юрисдикцією. За нашими законами я маю право відстрочити покарання, а то й зовсім відмінити у разі, якщо відьма виявиться корисною.

– Ти не посмієш! – прошипів Зепар.

– Та невже? – глузливо кинув Астарт. – Я пропоную відьмі Ірині укласти з нашим відомством новий контракт. Беру її в команду стражів. Таким чином, вона тепер під моїм заступництвом.

Настала черга гарчати Зепара. Але заради справедливості треба зауважити, що вийшло у нього не так вражаюче, як у Астарта.

– Ти жартуєш? – процідив він, нарешті. – Який з неї страж?!

– Після того, як вона трохи навчиться, цілком пристойний вийде, – незворушно відгукнувся архидемон-страж. – Отже, тепер все залежить від неї самої. Ірино, подивися на мене, – цього разу голос боса прозвучав м’яко, і я наважилася подивится на нього. Зустрілася з напруженим поглядом Астарта. – Ти згодна укласти зі мною новий контракт?

– Не погоджуйся! – видихнув мені у вухо Зепар. – Прошу тебе!

– Опусти мене на підлогу, – тихо попросила, і на мене подивилися з погано прихованим відчаєм. – Будь ласка, – додала я.

Зепар обережно поставив на ноги, а я рушила до Астарта. Не скажу, що перспектива і далі постійно бачити самовдоволеного демона, який вважає мене за порожнє місце, сильно приваблювала. Але, принаймні, Астарт не збирається робити з мене сексуальну іграшку. Так що вибір очевидний.

 – Я згодна, – промовила, порівнявшись з моїм демонічним босом.

 На його губах з’явилася легка усмішка, і він простягнув мені руку.