Глава 1

ГЛАВА 1

Жіноча команда, яка виграла у змаганні по «Військовій підготовці», у повному складі відправилася в місто. Троє викладачок Академії супроводжували студенток, не бажаючи залишати їх без пильного нагляду. Моя сусідка по кімнаті довго і нудно вмовляла відправитися з ними. Але після того, що довелося пережити цим напруженим днем, не те що в місто не хотілося, а й взагалі виходити з кімнати. Проте незабаром я зрозуміла, що і в чотирьох стінах знаходитися не можу.

Сидячи на ліжку, тупо дивилася в стіну і згадувала останній погляд, кинутий на мене босом. Серце болісно нило. Як же сильно хотілося знову побачити його. Остаточно переконатися в тому, про що й так здогадалася з цього погляду! Посилювали мої муки гіркі сумніви – а якщо все це лише здалося? Прийняла бажане за дійсне. Такі, як він, практично безсмертні, могутні красені-архидемони не можуть кохати таких, як я. Для нього я лише так звана співробітниця, в якої відкрилися здібності, що здалися йому цікавими. А кохає він іншу. Ту, що давно вже залишила світ живих.

Згадала напрочуд гарну ельфійку, зображену на портреті в його будинку. Як можна після такого ідеалу звернути увагу на зовсім звичайну мене? На довершення всього я постійно примудряюся вплутуватися в неприємні історії і доводити боса до сказу. Ну от навіщо я йому? І без мене, напевно, проблем вистачає!

Зітхнувши, вирішила, що дарма все-таки не пішла з дівчатами в місто. Так би хоч трохи відволіклася. Але що тепер жаліти? Не знайшла нічого кращого, як замінити веселе проведення часу пробіжкою. Це хоч трохи дозволить привести в порядок хаотичні думки. Подумала про те, що треба б попросити Корена скласти мені компанію, але одразу скривилася. Спілкуватися зараз не хотілося взагалі ні з ким. Навіть з добрим і чуйним хлопцем.

Вже через десять хвилин ноги неспішно несли мене по колу спортивного майданчика. Прохолодний вітерець дмухав в обличчя, приносячи з собою запахи дерев і зелені з парку, що знаходився неподалік. Зосередившись на правильному диханні, я дозволила собі відпустити тривоги і сумніви. Нехай лише на півгодинки. Величезний місяць цього світу, насичено-блакитного відтінку, осявав все навколо якимось нереальним сяйвом. На якусь мить навіть здалося, що я залишилася одна у всьому цьому чужому мені світі. І зараз це відчуття не лякало, а наповнювало умиротворенням. Іноді побути наодинці з природою і собою – найкращі ліки!

Але як не намагалася не думати про те, що турбувало, перед очима знову й знову виникало привабливе обличчя Астарта. Потрібно знайти в собі сили витримати найгірші з тортур – працювати з ним пліч-о-пліч і не виявляти й тіні того, що відчуваю. Сподіваюся лише на те, що поки вчуся в Академії, завдань буде не так багато. Інакше навряд чи вдасться стримуватися. В присутності мого демонічного боса все в мені переверталося, а здатність мислити тверезо я геть втрачала.

Вирішила, що єдине, що може допомогти не зганьбитися – повсякчас нагадувати собі про те, що це він не хоче наших відносин. Астарт ясно дав це зрозуміти. Поки не розберуся, що саме змушує його так чинити зі мною, я не повинна забувати про гордість.

Добре, що Зепар не діставав більше. Його присутність сильно вибивала з колії і заважала зосередитися на тому, що дійсно важливо. Навчання, отримання необхідних для подальшої роботи знань і навичок. Розумію, що пересиченому архидемону хочеться розважитися, але сама я не в захваті від ролі його іграшки. Та й вже минуло два тижні. Сподіваюся, він і зовсім інтерес до мене втратив.

Око вловило якусь чорну тінь, що промайнула біля далекої мішені, і сторонні думки одразу зникли. Я різко зупинилася, напружено вдивляючись у темряву. По спині пробіг холодок, а серце стиснулося від передчуття невідомої небезпеки. Це відчуття накочувало з кожною секундою сильніше. Хай навіть та тінь могла лише примаритися, але ризикувати не хотілося.

Я розвернулася і побігла в зворотному напрямку, до парку, звідки чулися приглушені голоси гуляючих там студентів. Загрозливе гарчання за спиною змусило спіткнутися і розтягнутися на землі. Здалося, що пасма волосся, які вибилися з мого хвоста на потилиці, підвелися самі по собі. Напевно, в цей момент зрозуміла в повній мірі, що означає вираз «волосся заворушилося від страху».

Одразу сполошеним птахом промайнула жахлива підозра. Андрій?! Невже якимось незбагненним чином мій колишній чоловік-перевертень відшукав навіть тут? Розумію, що припущення абсурдне, але іншого пояснення зараз не могла придумати.

Обережно повернула голову, вдивляючись у темряву, і приглушено скрикнула. Біля мішені, чітко окресленої колом світла від блакитного місяця, стояв величезний пес.  Або навіть вовк.  Судячи з розмірів, цілком могло бути й друге. Його жахлива паща, усіяна гострими зубами, була роззявлена. Саме з неї виривалося те гарчання, яке я тільки що чула.  А очі... Господи! Два вогненно-червоних ока свердлили мене, викликаючи майже панічний жах. 

Поки що тварина не рухалася. Просто дивилася на мене. Чорне хутро на її загривку стирчало.  Але я чудово розуміла – варто зробити хоча б один різкий рух або побігти – негайно кинеться на мене. Я підвелася на ліктях, намагаючись рухатися плавно і обережно. Потім встала, не зводячи очей з жахливого пса.

 Що робити?! Як на гріх, навколо ні душі! Навіть якщо закричу і мене почують, то прийти на допомогу вчасно навряд чи встигнуть.

Може, перетворитися в леді Тайгрін?

Не надто хороша ідея, – сама ж відсіяла цю думку. Що це змінить в моєму становищі? Крім зовнішності куратора, нічого від її фізичних можливостей мені не передасться. Та й цим я тільки відкрию перед чоловіком свої здібності.