Розділ 8. ЯРА. Прагнення володіти?

Чомусь хотілося, щоб він сказав щось інше. Щось таке, що змусить мене забути про те, що сталося вдома.

Дім. Це місце... Хіба це мій дім?

Від роздумів мене відволік його тихий шепіт.

— Друге значення, — Кір зробив невелику паузу. — «Ти мені огидна».

— Далі, — впевнено сказала я.

Якби я була тобі огидна — ти б за мною точно не стежив. Ти б не вчив мене, ти б не...

— Третє і четверте... — Кір заглянув мені в очі і посміхнувся. — «Мені боляче» і «Впізнаю в тобі свого».

— Не те.

Такому як ти по-моєму взагалі не може бути боляче. Я навіть не здивуюся, якщо виявиться, що ти навпаки в якомусь сенсі любиш біль. А «впізнаю свого» занадто нудне, на тебе не схоже.

— Страх або цікавість? — пошепки запитав Кір.

— Цікавість... — як заворожена відповіла я. — Так.

— А що ж тоді означає облизування губ? — продовжив допит Кір.

Я ж відвела погляд.

Я облизувала губу... Але ось що це означає-то...

Я почала покусувати губи.

Я не особливо в курсі. Але чому я відвела погляд? Я ж реально не знаю...

— «Я правда не знаю...» — розгубленим тоном прошепотів Кір мені на вухо. — «Я так нервую...»

Його слова звучали так, ніби він виправдовувався.

— Я думала не «правда не знаю», а «реально не знаю». І нічого про нерви... Гаразд, — мені раптом стало весело, я посміхнулася і подивилася прямо йому в очі. — Хочеться поцілунку?

— Прагнення володіти, — поправив мене Кір. — Молодець, ти рухалася у правильному напрямку. А про нерви мені сказали твої покусані губи. Всі ці жести і можна, і потрібно вміти правильно розпізнавати, а ще краще — використовувати. Мова твого тіла змусить будь-кого повірити у що завгодно на підсвідомому рівні і зміцнить твої слова, це важливо.

— Зрозуміло, — я кивнула, відвівши погляд. — Але як мені, наприклад, розширити зіниці? — я знову подивилася йому в очі. — Хіба таке можна контролювати?

Кір посміхнувся, показав мені два пальця в знаку «V», якими вказав в свої очі. Через секунду, впевнившись, що я запам'ятала його зіниці, він перевів погляд поверх мене, вдалину, а потім знову на мене.

І його зіниці майже магічним чином збільшилися.

— Секрет у тому, що потрібно подивитися вдалину, а потім в очі співрозмовника —зіниці автоматично розширюються через перефокусировку зору з дальнього об'єкту на ближній.

Я посміхнулася і подивилася за спину Кіра, зосередивши погляд на чиємусь вікні. Потім перевела погляд на свого... вчителя?

Він кілька разів плеснув у долоні, посміхнувшись.

— Гаразд, давай підкину тебе на тренування, — він подивився мені в очі.

— Ага...