Минали роки.
Люди, які називали мене богохульницею, егоїсткою й мало не ворогом людства, примудрилися перевзутися просто в повітрі. Я раптом стала відданою дружиною, героїнею й тією самою жінкою, яка не побоялася боротися за правду, поки всі інші мовчали.
Нові оди на мою честь викликали в мене переважно бажання закотити очі, але сперечатися з кожним окремо було значно виснажливіше, ніж просто навчитися ігнорувати цей цирк.
Церква й духовенство пройшли через масштабне реформування: змінилося керівництво, відкрили архіви, а факти багатовікового приховування древнього ритуалу оприлюднили офіційно.
Навіть найскептичніші політики зрештою визнали нову систему надійнішою. Одна людина з божественною силою, але без власної волі, була значно небезпечнішою за кількох впливових носіїв, через яких тепер мало пройти будь-яке рішення щодо використання Святої сили.
А Кассіан… знову став моїм чоловіком. Перші кілька тижнів я не могла насититися найпростішими речами: тим, як він сміявся, дратувався, нервував, міг чогось боятися або сердитися через дурниці. Я іноді просто сиділа поруч і дивилася на нього довше, ніж було пристойно, а коли він питав, що сталося, відповідала, що нічого.
Бо щоразу згадувала того чоловіка, якого могла втратити назавжди, і розуміла: усе, через що мені довелося пройти, було варте кожного кроку. Кассіан же, здається, вирішив віддячити за ці кроки надмірною кількістю любові, турботи й уваги, до яких я спочатку взагалі не знала, як звикнути.
А те, що кілька наступних тижнів ми намагалися проводити разом якомога більше часу — і вдень, і особливо вночі — зрештою дало свої плоди.
Точніше, один маленький, блакитноокий, пухлощокий плід, якому цієї весни виповнилося три роки.
Лукас сидів на руках у Кассіана й уже кілька хвилин натхненно розповідав батькові щось надзвичайно важливе своєю дитячою мовою, з якої я розуміла приблизно половину. Кассіан, на відміну від мене, слухав із таким серйозним обличчям, ніби син доповідав йому про становище на кордоні. Ми чекали на гостей, які мали ось-ось прибути до маєтку на невелике святкування в саду.
— Ма-а-ам! — раптом протягнув Лукас і потягнув до мене рученята.
Я прикрила очі.
— Мене тут немає. Я тобі здаюся.
Хлопчик завмер, явно обдумуючи цю інформацію, а потім повернувся до батька.
— Тато… мами нема.
Кассіан дуже серйозно кивнув.
— Бачу.
Я відкрила одне око.
— Навіть не смій.
— Що? — невинно перепитав він. — Я погодився з нашим сином.
— Ти мав сказати йому, що мама існує, але мама втомилася.
— Мами нема, — впевнено повторив Лукас і ткнув пальцем у мій бік.
Кассіан ледь стримував усмішку.
— Складна ситуація. Я її теж бачу, але вона заперечує власне існування.
— Ви обоє нестерпні.
— Мишко, ти сама його цього навчила.
— Я нічого його не вчила.
— Учора ти сказала Елсі, що тебе немає вдома, коли приїхала графиня Рейнольдс.
Я повільно повернула до нього голову.
— Ти зараз серйозно здаєш мене трирічній дитині?
— Я виховую чесного спадкоємця.
Лукас раптом розреготався, хоча очевидно не зрозумів і половини сказаного, й потягнувся до мене ще сильніше.
— Ма-а-ма!
Я важко зітхнула й забрала його з рук Кассіана. Маленькі руки одразу обхопили мою шию, щока притиснулася до плеча, а я машинально поцілувала його в м’яке волосся.
— От бачиш, — тихо сказав Кассіан. — Існує.
— Замовкни.
Він підійшов ближче й легко поцілував мене в скроню.
— Як скажеш.
Я повернула голову й подивилася на нього. Блакитне весняне небо за спиною, знайома усмішка, живі очі. Ніякого золотого холоду. Ніякої бездоганної порожнечі. Просто Кассіан. Мій чоловік.
Лукас тим часом схопив мене за щоку.
— Мама!
— Так, сонце. Мама.
Я навіть не стала заперечувати.
Невдовзі гості почали прибувати. Першим, як завжди, з’явився Даріан. Академію він закінчив на відмінно й тепер поступово готувався успадкувати маркізство, бо наш батько більше не хотів тягнути його на собі. Після смерті дружини, здається, єдине, чого він справді прагнув, — спокою. Тому найближчим часом планував передати Даріану всі справи, поїхати до моря й оселитися десь подалі від столиці, прийомів, політики та нескінченних обов’язків маркіза.
— Лукас! — вигукнув Даріан, щойно побачив нас, і простягнув до малого руки. — Прибув твій улюблений дядько!
Я закотила очі. У Лукаса не було інших дядьків, але повідомляти це Даріану й руйнувати його прекрасну ілюзію власної особливості я не збиралася. Хлопчик на моїх руках одразу заворушився, витягнув ногу до землі й почав так наполегливо викручуватися, що я важко видихнула та поставила його на траву. Лукас із усією серйозністю майбутнього спадкоємця поправив маленький камзол, після чого одразу забув про всю гідність і помчав до Даріана.
— Обережно, — пробурмотіла я йому вслід.
Мене, звісно, ніхто не слухав, але сказати я була зобов’язана. Кассіан м’яко усміхнувся, поглянувши на мене, за що я фиркнула, хоча власні кутики губ теж не зуміла втримати.
Даріан підхопив Лукаса під пахви, підняв високо над головою й кілька разів прокрутив навколо себе. Хлопчик заверещав від захвату, розреготався й почав плескати в долоні, вимагаючи ще. Слідом за братом у сад вийшли Ашер і Віліам. В Ашерa за ці роки змінилося небагато, хіба що тепер більшу частину його вільного часу займала Глорія.
Він уже досить давно й наполегливо до неї залицявся, вона не те щоб відповідала взаємністю, але й остаточно його не відштовхувала. Я принципово не лізла. По-перше, не моя справа. По-друге, судячи з того, як вони обоє насолоджувалися нескінченними суперечками, натяками й взаємним дражненням, їм цілком подобалося саме те, що між ними відбувалося.
Віліам тим часом став професором академії. Після подій біля ущелини він заявив, що на все життя налазився по місцях, де його можуть убити, розірвати чи перетворити на щось невідоме, і пішов у викладання практичних магічних наук. Щоправда, судячи з чуток від студентів, його поняття «безпечного викладання» сильно відрізнялося від загальноприйнятого, але принаймні тепер після його експериментів поруч завжди стояли цілителі.