Мій ідеальний Святий

ФІНАЛ

Вії Кассіана здригнулися. Я миттєво напружилася й трохи подалася вперед, боячись навіть вдихнути занадто голосно. Навколо теж усі завмерли. Навіть Емі, яка щойно ледве розігнулася й досі притискала хустинку до носа, тепер дивилася на нього, не рухаючись.

Спочатку я побачила зелень його райдужки, потім розфокусований погляд, який повільно почав чіплятися за обличчя навколо. І нарешті — впізнання.

Кассіан одразу подивився на мене. Я навіть не ворухнулася.

— Ліліт? — хрипло видихнув він.

Потім його очі ковзнули по решті присутніх, і чоловік виразно скривився.

— Якого дідька ви всі мене оточили? — пробурмотів він.

Із грудей вирвався нервовий сміх, а вже наступної миті я кинулася йому на шию, притиснувшись усім тілом так сильно, ніби боялася, що якщо відпущу — він знову стане тим чужим, спокійним Кассіаном. Він одразу обійняв мене обома руками й тихо засміявся, притискаючи ближче.

— Мишко, задушиш, — пробурмотів він мені у волосся. — І ти пахнеш океаном.

Я заплющила очі й стиснула його ще сильніше.

— Мовчи. Я два дні заради цього смерділа.

За спиною тихо засміявся Альдрік.

— І як мені тепер одружуватися, якщо в мене різко піднялися вимоги?

Ашер виразно вигнув брову й повернувся до нього.

— Тобто ти хочеш, щоб дружина заради тебе виступила проти половини суспільства, вирушила на міфічний острів, ледь не втопилася, пережила магічних звірів, викрала храмову книгу й кинула виклик верховному духовенству?

Альдрік знизав плечима.

— А що? Якщо Ліліт змогла, чому інші не зможуть?

— Успіхів із пошуками.

— Святотатці! — раптом гаркнув Северин, рушивши до нас.

Я повільно відсторонилася від Кассіана й повернула голову.

— Як же він задрав, — прогарчала я. — Я зараз сама з ним поб’юся. Мені вже взагалі нічого не страшно.

Я справді зробила крок у його бік, але рука Кассіана миттєво обхопила мене за талію й притягнула назад.

— Ні.

Я обурено озирнулася.

— Що «ні»?

— Ти щойно стрибнула зі скелі.

— І що?

— До цього ледь не втонула.

— Це не пов’язано.

— А ще, судячи з усього, на тебе падав храм.

Я примружилася.

— Хто тобі сказав?

— У тебе кам’яний пил у волоссі.

Я машинально торкнулася голови.

— А.

Кассіан повільно підвівся, все ще не відпускаючи мене. На ногах він тримався вже значно впевненіше, хоча після ритуалу виглядав блідим. Потім перевів погляд на Северина.

Я побачила те, чого не бачила дуже давно. Роздратування. Живе, людське, гостре.

— Досить, — холодно промовив Кассіан.

Северин завмер.

— Ви не розумієте, що щойно зробили. Ви розділили священну силу між людьми, які не були обрані Богинею.

— Очевидно, були, якщо ритуал спрацював.

— Кассіане…

— І припини називати їх святотатцями.

Северин стиснув губи.

— Ви дозволяєте особистим почуттям впливати на рішення.

Кассіан кілька секунд дивився на нього, а потім раптом хмикнув.

— Так.

Архієпископ явно не очікував такої відповіді.

— Що?

— Саме так. Впливають.

Його рука на моїй талії стиснулася трохи сильніше.

— І тепер я нарешті знову можу сказати, що мене це абсолютно влаштовує.

Я повільно підняла на нього очі. Кассіан помітив і ледь усміхнувся.

— Потім, мишко.

— Що потім?

— Будеш плакати.

— Я не збиралася.

— Уже збираєшся.

Я сердито моргнула, відчуваючи, що очі справді печуть.

— Ненавиджу тебе.

— Ні.

— Зараз почну.

— Теж ні.

Позаду Ашер тихо пробурмотів:

— Все. Офіційно повернувся.

Даріан тільки важко видихнув і потер обличчя долонями.

Северин же стояв навпроти нас і виглядав так, ніби весь його світ щойно почав тріщати разом із тією системою, яку він стільки років вважав єдино правильною.

Але найважливіше було навіть не це. Я відчувала руку Кассіана на своїй талії. Чула в його голосі роздратування. Бачила насмішку в очах.

Поруч зі мною знову стояв не Святий.

Мій чоловік.

Слабо усміхнувшись, я раптом відчула, як усе те, що тіло так довго відкладало на потім, накрило одночасно. Голод, виснаження, недосип, рани, телепортації, ритуал — за кілька днів я, здається, витратила запас сил на місяць уперед. Суперечка Кассіана із Северином поступово почала звучати так, ніби я слухала її з-під води. Голоси віддалялися, слова зливалися, а перед очима повільно темніло. Я похитнулася, і Кассіан одразу повернув до мене голову.

Коліна підкосилися раніше, ніж я встигла щось сказати. Тіло обм’якло, але впасти на каміння я не встигла — Кассіан підхопив мене на руки й міцно притиснув до себе. Я ще намагалася триматися за свідомість, боячись, що якщо зараз заплющу очі, то прокинуся десь далеко й зрозумію, що весь цей ритуал, його голос і повернуте «мишка» були лише надто добрим сном.

— Тримайся, мишко, — пробився крізь шум у голові голос Кассіана. — Тепер моя черга захищати тебе. Відпочивай.

Я перестала боротися й провалилася в темряву.

***

Свідомість поверталася важко, але вперто. Спочатку я просто глибоко вдихнула й відчула приємний запах мила, чистої білизни та знайомого дому. Тіло було важким, наче мене залили свинцем. У роті пересохло, очі злипалися, а навіть спроба поворухнути пальцями здалася окремим фізичним навантаженням. Я повільно почала розплющувати очі й одразу скривилася від сонячного світла, що било просто в обличчя.

Погляд поступово ковзнув кімнатою. Світлий балдахін над ліжком, знайомі меблі, високі вікна, за якими виднівся сад. Наші покої.

— М-м-м… — простогнала я й насилу підвелася на ліктях.

Спогади повернулися настільки різко, що я завмерла. Острів. Храм. Книга. Ущелина. Ритуал. Падіння. Кассіан.

— Ваша світлосте! — раптом вигукнула Елсі так голосно, що я аж сіпнулася. — Лікаря! Її світлість прокинулася!

Я скривилася й простягнула до неї руку.

— Елсі, тихіше…

Але було пізно. Служниця вже вилетіла в коридор, здійнявши такий шум, ніби я воскресла після поховання.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше