Вії Кассіана здригнулися. Я миттєво напружилася й трохи подалася вперед, боячись навіть вдихнути занадто голосно. Навколо теж усі завмерли. Навіть Емі, яка щойно ледве розігнулася й досі притискала хустинку до носа, тепер дивилася на нього, не рухаючись.
Спочатку я побачила зелень його райдужки, потім розфокусований погляд, який повільно почав чіплятися за обличчя навколо. І нарешті — впізнання.
Кассіан одразу подивився на мене. Я навіть не ворухнулася.
— Ліліт? — хрипло видихнув він.
Потім його очі ковзнули по решті присутніх, і чоловік виразно скривився.
— Якого дідька ви всі мене оточили? — пробурмотів він.
Із грудей вирвався нервовий сміх, а вже наступної миті я кинулася йому на шию, притиснувшись усім тілом так сильно, ніби боялася, що якщо відпущу — він знову стане тим чужим, спокійним Кассіаном. Він одразу обійняв мене обома руками й тихо засміявся, притискаючи ближче.
— Мишко, задушиш, — пробурмотів він мені у волосся. — І ти пахнеш океаном.
Я заплющила очі й стиснула його ще сильніше.
— Мовчи. Я два дні заради цього смерділа.
За спиною тихо засміявся Альдрік.
— І як мені тепер одружуватися, якщо в мене різко піднялися вимоги?
Ашер виразно вигнув брову й повернувся до нього.
— Тобто ти хочеш, щоб дружина заради тебе виступила проти половини суспільства, вирушила на міфічний острів, ледь не втопилася, пережила магічних звірів, викрала храмову книгу й кинула виклик верховному духовенству?
Альдрік знизав плечима.
— А що? Якщо Ліліт змогла, чому інші не зможуть?
— Успіхів із пошуками.
— Святотатці! — раптом гаркнув Северин, рушивши до нас.
Я повільно відсторонилася від Кассіана й повернула голову.
— Як же він задрав, — прогарчала я. — Я зараз сама з ним поб’юся. Мені вже взагалі нічого не страшно.
Я справді зробила крок у його бік, але рука Кассіана миттєво обхопила мене за талію й притягнула назад.
— Ні.
Я обурено озирнулася.
— Що «ні»?
— Ти щойно стрибнула зі скелі.
— І що?
— До цього ледь не втонула.
— Це не пов’язано.
— А ще, судячи з усього, на тебе падав храм.
Я примружилася.
— Хто тобі сказав?
— У тебе кам’яний пил у волоссі.
Я машинально торкнулася голови.
— А.
Кассіан повільно підвівся, все ще не відпускаючи мене. На ногах він тримався вже значно впевненіше, хоча після ритуалу виглядав блідим. Потім перевів погляд на Северина.
Я побачила те, чого не бачила дуже давно. Роздратування. Живе, людське, гостре.
— Досить, — холодно промовив Кассіан.
Северин завмер.
— Ви не розумієте, що щойно зробили. Ви розділили священну силу між людьми, які не були обрані Богинею.
— Очевидно, були, якщо ритуал спрацював.
— Кассіане…
— І припини називати їх святотатцями.
Северин стиснув губи.
— Ви дозволяєте особистим почуттям впливати на рішення.
Кассіан кілька секунд дивився на нього, а потім раптом хмикнув.
— Так.
Архієпископ явно не очікував такої відповіді.
— Що?
— Саме так. Впливають.
Його рука на моїй талії стиснулася трохи сильніше.
— І тепер я нарешті знову можу сказати, що мене це абсолютно влаштовує.
Я повільно підняла на нього очі. Кассіан помітив і ледь усміхнувся.
— Потім, мишко.
— Що потім?
— Будеш плакати.
— Я не збиралася.
— Уже збираєшся.
Я сердито моргнула, відчуваючи, що очі справді печуть.
— Ненавиджу тебе.
— Ні.
— Зараз почну.
— Теж ні.
Позаду Ашер тихо пробурмотів:
— Все. Офіційно повернувся.
Даріан тільки важко видихнув і потер обличчя долонями.
Северин же стояв навпроти нас і виглядав так, ніби весь його світ щойно почав тріщати разом із тією системою, яку він стільки років вважав єдино правильною.
Але найважливіше було навіть не це. Я відчувала руку Кассіана на своїй талії. Чула в його голосі роздратування. Бачила насмішку в очах.
Поруч зі мною знову стояв не Святий.
Мій чоловік.
Слабо усміхнувшись, я раптом відчула, як усе те, що тіло так довго відкладало на потім, накрило одночасно. Голод, виснаження, недосип, рани, телепортації, ритуал — за кілька днів я, здається, витратила запас сил на місяць уперед. Суперечка Кассіана із Северином поступово почала звучати так, ніби я слухала її з-під води. Голоси віддалялися, слова зливалися, а перед очима повільно темніло. Я похитнулася, і Кассіан одразу повернув до мене голову.
Коліна підкосилися раніше, ніж я встигла щось сказати. Тіло обм’якло, але впасти на каміння я не встигла — Кассіан підхопив мене на руки й міцно притиснув до себе. Я ще намагалася триматися за свідомість, боячись, що якщо зараз заплющу очі, то прокинуся десь далеко й зрозумію, що весь цей ритуал, його голос і повернуте «мишка» були лише надто добрим сном.
— Тримайся, мишко, — пробився крізь шум у голові голос Кассіана. — Тепер моя черга захищати тебе. Відпочивай.
Я перестала боротися й провалилася в темряву.
***
Свідомість поверталася важко, але вперто. Спочатку я просто глибоко вдихнула й відчула приємний запах мила, чистої білизни та знайомого дому. Тіло було важким, наче мене залили свинцем. У роті пересохло, очі злипалися, а навіть спроба поворухнути пальцями здалася окремим фізичним навантаженням. Я повільно почала розплющувати очі й одразу скривилася від сонячного світла, що било просто в обличчя.
Погляд поступово ковзнув кімнатою. Світлий балдахін над ліжком, знайомі меблі, високі вікна, за якими виднівся сад. Наші покої.
— М-м-м… — простогнала я й насилу підвелася на ліктях.
Спогади повернулися настільки різко, що я завмерла. Острів. Храм. Книга. Ущелина. Ритуал. Падіння. Кассіан.
— Ваша світлосте! — раптом вигукнула Елсі так голосно, що я аж сіпнулася. — Лікаря! Її світлість прокинулася!
Я скривилася й простягнула до неї руку.
— Елсі, тихіше…
Але було пізно. Служниця вже вилетіла в коридор, здійнявши такий шум, ніби я воскресла після поховання.