Мій ідеальний Святий

15.3

Віліам гарячково креслив схему просто на розчищеному кам’яному майданчику, раз у раз звіряючись із книгою й повторюючи кожну лінію настільки точно, наскільки дозволяли час і тремтячі від напруги пальці. Северин стояв трохи осторонь і мовчки спостерігав, стискаючи кулаки так сильно, що побіліли кісточки.

— Іменем верховного духовенства… — почав він офіційним голосом.

— Ви тимчасово позбавлені титулу й права віддавати накази іменем кронпринца імперії, — холодно відрізав Альдрік. — Імперські маги вам більше не підкоряються, усі ваші розпорядження щодо закриття ущелини анульовані до завершення перевірки цього ритуалу.

Архієпископ зблід. Щелепа стиснулася настільки сильно, що на ній виразно заграли жовна, але він нічого не відповів. У нього просто забрали можливість вирішувати за всіх.

— Дельфін? — тихо прошепотів Ашер біля мого вуха й торкнувся ліктя. — Ти серйозно про дельфіна?..

Ляп!

— Ай!

Кассіан різко ляснув його по руці, сам, здається, не встигнувши навіть усвідомити, навіщо це зробив. Я кліпнула. Ашер відсмикнув долоню, кілька разів струснув нею в повітрі й злісно витріщився на друга.

— Руки, — прошипів Кассіан, усе ще масуючи скроню.

Ми обоє повільно подивилися на нього. Кассіан насупився ще сильніше.

— Що?

— Нічого, — одразу відповіла я, хоча губи вже самі розтягувалися в усмішці. — Абсолютно нічого.

— Він мене вдарив, — обурено нагадав Ашер.

— І правильно зробив.

— Ліліт!

— Потім розберетесь, хто кого має бити. Зараз у нас ритуал.

Даріан, який стояв неподалік, кілька секунд дивився на Кассіана так уважно, ніби боявся навіть моргнути й пропустити щось важливе. А я відчула, як усередині спалахує крихітна, дурна надія. 

Це вже була не просто реакція на мою смерть. Не абстрактний страх. Кассіан щойно проявив звичайну, абсолютно недоречну, стару власницьку реакцію на те, що Ашер до мене торкнувся.

Тобто він усе ще був тут. Ненадовго. Але був.

— Ліліт, сюди, — покликав Віліам.

Я одразу підійшла ближче. Схема вже майже була готова: велике коло, шість внутрішніх позицій, окреме місце для мене трохи збоку й складна система ліній між ними. Дивлячись на все це, я раптом відчула неприємне дежавю. 

Я повільно звела брови.

— Едмунд…

Віліам підняв голову.

— Що?

— Нічого. Просто старий тренував мене до цього, навіть не знаючи, що тренує.

Даріан підійшов ближче й глянув на схему.

— Тобто?

— Усі ці вправи. Десятки потоків одночасно, стабілізація, перенаправлення, утримання кількох структур, відновлення потоку, коли він починає ламатися. Це все…

Я провела пальцем над лініями, не торкаючись їх.

— Це буквально те, що я зараз маю зробити.

Віліам коротко поглянув на книгу.

— Значить, хоча б у цьому нам пощастило.

— Не кажи цього вголос, — одразу пробурмотіла я. — Я вже знаю, що буває після таких фраз.

Ашер тихо пирхнув.

— Дельфіни?

Я повернула до нього голову. Кассіан теж. Ашер одразу підняв обидві руки.

— Все, мовчу.

Я не втрималася й коротко засміялася. На одну секунду все стало до болю знайомим. Ашер дражнить, Кассіан дивиться на нього так, ніби ще трохи — і вижене зі схилу, Даріан напружено стежить за мною, Віліам працює.

Нормальне.

Наше.

Але я вже бачила, як Кассіан знову повільно ставав тихішим. Рука перестала стискати мою, обличчя вирівнювалося, а роздратування на Ашера згасало так швидко, ніби його й не було.

— Віліаме, швидше, — тихіше сказала я.

Він зрозумів без пояснень.

— Майже готово.

Я перевела погляд на п’ятьох.

— Ставайте на місця. Альдрік — сюди. Даріан навпроти. Ашер ліворуч. Емі праворуч. Віліаме, ти останній.

— Я ще маю завершити зовнішнє кільце.

— Тоді заверши й ставай.

Кассіан тим часом уже стояв у центрі. Я подивилася на нього.

— Все ще згоден?

Він підняв на мене очі.

— Так.

Голос став рівнішим. Я стиснула губи.

— Добре. Більше не питаю. Встигли.

Северин, що стояв осторонь, раптом різко озвався:

— Ви не маєте права трактувати його слова як згоду, якщо його свідомість зараз нестабільна.

Я повернула голову.

— Він дав її тоді, коли прекрасно знав, хто він, хто я і що саме ми збираємося робити.

— Це було під сильним емоційним впливом!

— А ви століттями вважаєте нормальною згоду людини, у якої емоцій уже не залишилося.

Я поглянула прямо на Северина.

— Тому не вам зараз говорити про свободу вибору.

Віліам провів останню лінію й швидко підвівся.

— Готово.

У мене всередині все стиснулося. Ось і все. Я ступила на своє місце за межами кола й підняла руки. Мана відгукнулася. 

Щойно лінії під ногами спалахнули, я відчула силу Кассіана. І мало не втратила контроль у першу ж секунду.

До цього я працювала з десятками потоків одночасно, стабілізувала складні структури, торкалася мани Безодні, перенаправляла надлишок між артефактами й навіть витягувала його з одного джерела в інше. 

Але це було ніщо. Свята сила не просто текла через Кассіана — вона заповнювала його настільки щільно, що мені здалося, ніби я намагаюся охопити руками цілу річку під час повені.

— Бляха… — видихнула я крізь зуби.

Нитки моєї мани миттєво розійшлися від рук до зовнішнього кільця, зчепилися з п’ятьма точками й тільки після цього потягнулися до центру. Не напряму. 

Я не мала пропускати силу Кассіана через себе. Моє завдання полягало в іншому — розділити потік, утримати його структуру й одночасно не дозволити жодному з п’яти носіїв отримати більше, ніж витримає тіло.

Свята сила рушила.

Альдрік різко вдихнув, Ашер стиснув щелепи, Емі здригнулася всім тілом. Даріан тільки ширше розставив ноги, а Віліам, який стояв на останній точці, одразу закрив очі й зосередився на власній мані.

— Не чиніть опір! — гаркнула я. — Просто приймайте те, що я даю. Якщо почнете відштовхувати — все розвалиться!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше