Мій ідеальний Святий

15.2

Кассіан ледь побачив кров на мені — і рефлекторно зробив крок уперед. Я не знала, що саме це було: звичайна реакція на поранену людину чи все ж реакція на мене. Та Северин одразу перехопив його за лікоть, ніби боявся навіть цього одного кроку.

— Нею займуться цілителі, — якомога спокійніше промовив архієпископ. — Ми не маємо зупинятися.

Герцог опустив погляд на його руку, що стискала лікоть, а я скривилася, дивлячись на Северина. Тепер уже було очевидно, наскільки сильно цей виродок боявся того, що я принесла. Не самої правди навіть. Страшніше було те, що разом із нею назовні випливало все, що він і вище духовенство свідомо приховували століттями. 

Я випросталася настільки, наскільки дозволяла рана на спині, глибоко вдихнула й гаркнула так, що голос розлетівся луною між скель:

— Ви століттями приховували те, що існує інший спосіб! Я дісталася до клятого острова, мене викинуло посеред океану, я ледь не втонула… якби не дельфін, щоб його.

— Дельфін? — захекано видихнув Віліам, який саме прибіг слідом.

Я коротко повернула до нього голову.

— Там ще були магічні звірі, які приносили мені фрукти. Це потім.

— Затримайте її! — різко гаркнув Северин, ставши перед Кассіаном. — Вона збожеволіла, ви що, не чуєте?!

Кілька магів справді рушили до мене. Я машинально склала пальці й стиснула зуби.

— Тільки, бляха, спробуйте. Я вашу ману перетворю на пюре.

Вони зупинилися так різко, ніби наткнулися на стіну. Я ж одразу перевела погляд на книгу в руках Віліама.

— Там описаний ритуал, який дозволяє розділити Святу силу між шістьма людьми. Кожен отримає більшу силу, витривалість, швидше відновлення, гостріший слух, нюх, реакцію — але залишиться людиною. Не богом. Людиною.

Я зробила крок уперед, відчуваючи, як під одягом по спині знову повзе тепла кров.

— Богиня створила Святого за власною подобою, — мій погляд ковзнув до Кассіана й повернувся до Северина. — Але вона не була єдиним богом. Інші не могли просто забрати її дар чи скасувати те, що вона змінила в цьому світі. Тому вони змусили саму Богиню врівноважити систему. І знаєш, Северине, що написано першим у цій книзі?

Віліам зрозумів мене без додаткових пояснень. Він швидко розгорнув першу сторінку, пробігся очима по рядках і голосно прочитав:

— «У період, коли народжується Святий, за ним обов’язково пробудиться Рівновага».

Навколо почали перезиратися. Храмові служителі, імперські маги, люди біля бар’єрів — усі чули. Від ущелини тягнуло неприродним холодом, але я стояла, хитаючись від утоми, й уперто не дозволяла собі впасти.

— Чому я взагалі маю слухати цю нісенітницю?! — огризнувся Северин. — Кассіане, нам потрібно закрити ущелину. Решту обговоримо потім.

Кассіан кілька секунд дивився на нього, а потім спокійно кивнув. Я ледь не вилаялася вголос.

— Бо, Северине, — прогарчала я, — такі, як я, з’являлися не випадково! Не якісь безсенсові слабкі маги, які незрозуміло навіщо народжуються поруч зі Святими. Ми існували, щоб вони залишалися людьми. А ви це прибрали. Бо одну богоподібну істоту, яка вже нічого особисто не хоче, значно легше контролювати, ніж шістьох сильних людей із власною волею!

Віліам уже гортав книгу далі. За кілька секунд він знайшов потрібний розділ, розгорнув його й показав найближчим магам.

— Вона не блефує. Тут повністю описаний ритуал: структура кола, п’ять добровільних носіїв, Святий у центрі, окремий маг Рівноваги як оператор. Є послідовність потоків, руни й стабілізація.

Шепіт став голоснішим. Северин різко повернувся до служителів.

— Мовчати! Сам опис ритуалу ще не доводить, що він спрацює зараз! Ви навіть не знаєте, чи ці записи справжні!

— Я принесла їх із храму Богині, якого ви століттями не могли знайти! — огризнулася я.

Архієпископ повернувся до Кассіана.

— Закривайте ущелину. Вона поранена, виснажена й верзе дурниці.

Я подивилася на чоловіка.

— Кассіане… прошу. Тобі немає сенсу ставати Вознесеним, якщо за самою природою цієї сили вона ніколи не мала належати тільки одній людині. Ти не повинен ставати богом, щоб закрити цю ущелину.

Кассіан кілька секунд дивився на мене. Спокійно. Болісно спокійно. Потім перевів погляд на темний розлом за бар’єрами.

— Ліліт, я не розумію сенсу ритуалу, якщо я вже можу закрити ущелину сам.

Віліам тихо вилаявся. А в мене всередині щось опустилося на саме дно. Отже, словами не вийде.

Я повільно прикусила губу й перевела погляд на обрив за спиною. Потім зробила один крок назад. Ще один. Під п’ятою посипалися дрібні камінці, зриваючись униз, і серце одразу пустилося в шалений галоп.

Страшно.

Боги... як же мені було страшно.

Я не хотіла помирати. Не після всього. Не зараз. Я хотіла повернутися додому, нормально поїсти, спати у своєму ліжку, сперечатися з Даріаном, дратувати Пірса, їздити верхи й одного дня знову прокидатися поруч із Кассіаном, який дивився б на мене так, як раніше. Хотіла ще жити з ним. Кохати його. Сміятися. Хотіла, щоб усе це кляте пекло останніх місяців нарешті закінчилося.

Але в книзі був лише один непевний шанс.

Сильний емоційний струс міг короткочасно повернути очищену свідомість назад. Не гарантовано. Не доведено. Навіть автор примітки не був упевнений.

Якщо Кассіан усе ще десь там. Якщо той, хто колись мчав через ніч лише тому, що перестав чути моє серце, не зник остаточно. Якщо він озирнувся за мною навіть після другого переходу не просто через звичку…

Я притиснула обидві руки до грудей і подивилася прямо на нього.

— Я кохаю тебе, Кассіане, — промовила тихо.

І дозволила тілу впасти назад.

— Ні! — останнім, що я почула, був голос Віліама.

***

Северин дивився, як Ліліт зникає за краєм обриву, й на мить навіть ледь помітно видихнув. Висота була достатньою, щоб людина не пережила падіння. Після всього хаосу, який вона принесла із собою, це рішення здавалося жахливим, але остаточним.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше