Мій ідеальний Святий

13.2

Я повернулася до маєтку й одразу зачинилася у своєму кабінеті. На стіл лягли чисті аркуші, кілька чорнильниць, старі карти, які вдалося знайти в бібліотеці Астеросів, і список людей, до яких я могла звернутися. Якщо Острів Богині справді був не вигадкою, його не знайде одна людина, що панічно гортає книги до третьої ночі. Потрібно було розкидати пошук настільки широко, наскільки дозволяли мої зв’язки.

Першим написала Альдріку. Його завдання було найпростішим і водночас найважливішим: імператорська бібліотека, старі державні карти, морські експедиції, записи про території, які зникли з сучасної навігації. 

Другий лист пішов Ашеру — перевірити родинні архіви й розпитати знайомі старі доми, особливо ті, чиї предки мали справи з морською та океанською торгівлею. 

Віліаму я доручила шукати згадки про аномальні магічні зони, нестабільні маршрути, острови, де дивно поводяться магічні компаси або артефакти навігації. 

Даріан і Оскар мали підняти все, що залишилося в академії: не записи про Святих — їх храм давно вигріб під себе, — а старі географічні праці, звіти магів, експедиційні нотатки й будь-яку маячню, яка повторювалася хоча б у двох різних джерелах.

Поки я писала, паніка поступово відступала перед роботою. Мені було легше, коли проблема розкладалася на частини. Знайти згадки. Порівняти. Відкинути суперечності. Виловити повторювані деталі. Побудувати хоча б приблизний маршрут. Далі вже думати, як туди дістатися.

«Ось так. Не реви. Працюй».

До вечора Пірс уже дивився на мене так, ніби я створила ще одне герцогство просто для того, щоб додати йому роботи. Я підключила кількох писарів до копіювання старих каталогів бібліотеки, наказала Едану скласти список торгових домів, які мали морські маршрути, й навіть відправила запит до портових міст Астеросів — якщо старі капітани або їхні родини зберігали суднові журнали, я хотіла бачити їх усі.

На цьому фоні Кассіан поводився тихо. Занадто тихо. Він не заважав. Не питав, навіщо я перевертаю архіви. Не бурчав через те, що в кабінеті знову з’явився хаос із книг, карт і паперів. Коли я сказала, що шукаю інформацію про Острів Богині, він лише уважно вислухав і спокійно відповів:

— Якщо ти вважаєш це важливим, добре.

Я чекала продовження. Його не було. Не «я допоможу». Не «навіщо тобі ризикувати». Не «не смій кудись їхати сама». Просто — добре.

Це боліло, але я вже навчилася не зупинятися після кожного такого удару.

***

Наступного ранку за сніданком Едан приніс Кассіану кілька листів. Один із храмовою печаткою. Я помітила її одразу й мимоволі напружилася.

Кассіан розгорнув лист, швидко прочитав і поклав поруч із тарілкою.

— Що там? — запитала я.

— Після прориву з’явилося кілька нових нестабільних ділянок. Северин просить мене приїхати до храму, а потім вирушити на перевірку бар’єрів у північних провінціях.

Моя виделка завмерла над тарілкою.

— І?

Кассіан підняв на мене погляд.

— Поїду після обіду.

Так просто. Раніше навіть коли він погоджувався, то хоча б злився на сам факт чергового виклику. Тепер він просто прийняв його як частину дня.

— Ти тільки повернувся, — тихо сказала я.

— Я знаю.

— І тебе знову забирають.

— Там потрібна моя сила.

Я стиснула пальці під столом.

— А тут?

Кассіан трохи звів брови.

— Тут усе стабільно. Ти в безпеці. Справи герцогства ведуться.

Я дивилася на нього кілька секунд. Не тому, що він не хотів бути зі мною.

Гірше.

Він просто не бачив причини залишатися, якщо тут не було проблеми, яку треба вирішити.

— Зрозуміло, — тихо промовила я.

Кассіан кивнув і повернувся до сніданку. Я опустила погляд на власну тарілку.

«Шукай швидше».

Ця думка прозвучала вже не як порада. Як наказ. Бо час у мене був не просто обмежений. Він буквально йшов із маєтку разом із Кассіаном.

***

Мій кабінет невдовзі перетворився на каюту моряка, який одержимо шукає острів зі скарбами. Карти лежали шарами одна на одній, поверх них — записи, уривки легенд, чужі щоденники, переписані десятки разів координати, які жодного разу не збігалися. 

Хтось писав про спів русалок, що нібито вказував шлях. Хтось запевняв, що до острова приведуть зорі, якщо правильно читати їхнє положення. В одному особливо дивному записі провідниками взагалі виступали дельфіни, які мали з’явитися біля корабля на третю ніч після виходу у відкритий океан.

Вигадки було не так складно відсіювати. Майже всі вони детально описували шлях, але нічого не говорили про сам острів. Ніяких берегів, рельєфу, рослинності, храму, навіть кольору каменю чи форми узбережжя. Люди століттями переповідали одне одному красиві історії про те, як туди потрапити, хоча, схоже, самі ніколи там не були.

Мені ж потрібна була не красива легенда. Мені потрібна була точка на карті.

Я планувала використати камінь телепортації. Інакше довелося б вирушати в плавання, яке за найоптимістичнішими записами займало кілька тижнів, а за іншими — більше місяця. Повертатися після такого й знаходити вдома замість Кассіана вже остаточно спокійний камінь у формі людини я не збиралася.

Тому доводилося копати глибше. Не шукати того, хто гарніше описав русалок, а того, хто залишив бодай одну перевірювану деталь: напрямок течії, незвичну поведінку магічного компаса, положення зірок у конкретну пору року, відстань між відомими портами й місцем, де корабель збився з маршруту. Одна нормальна зачіпка серед сотні сторінок маячні вже була б подарунком богів.

Попри все це я все ще залишалася герцогинею Астерос. І світ, на жаль, не збирався люб’язно зупинятися, поки я шукала міфічний острів і намагалася врятувати чоловіка.

За кілька днів мав відбутися благодійний вечір, де збирали допомогу сім’ям загиблих і постраждалих під час прориву бар’єра. Моя присутність там була очікуваною. Не просто як герцогині, а як дружини Святого, який став головним символом тієї перемоги.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше