Мій ідеальний Святий

11.2

Імперський літній бал на честь заснування імперії був обов’язковим заходом для аристократів. Особливо для тих, хто перебував на самій верхівці суспільства. А поява Кассіана цього року ставала необхідною. На тлі тривожних подій людям потрібно було побачити Святого живим, спокійним і впевненим. Переконатися, що ситуація не вийшла з-під контролю, навіть якщо насправді ніхто з нас уже не був у цьому певний.

Відкинувши зайві думки, я дозволила собі хоча б на вечір згадати, що взагалі-то є герцогинею. Для балу обрала темно-синю сукню зі срібним мереживом уздовж корсета й мерехтливими вставками на спідниці. Служниці зібрали волосся у високу складну зачіску, прикрасивши її срібними шпильками з маленькими кристалами, які ловили світло при кожному русі.

Я дивилася на своє відображення й мимоволі усміхалася. За останні тижні встигла забути, що в цьому світі існують не тільки зараження, звіти, магічні вправи й листи з проханнями про допомогу, а ще бали, музика, дорогі сукні та вечори, на яких найбільшою проблемою мала бути чужа плітка.

Час від часу страшенно хотілося бути просто Ліліт Астерос. Не герцогинею, на яку звалилося пів герцогства. Не магом рівноваги, який намагається за кілька місяців надолужити роки відсутнього навчання. Не дружиною Святого, яка вдивляється в кожну його реакцію, намагаючись зрозуміти, чи не зникає щось важливе прямо в неї на очах.

Просто Ліліт.

— Ви така гарна, — захоплено видихнула Елсі, відступивши на кілька кроків.

Я щиро усміхнулася й повільно обернулася, демонструючи, як срібні вставки спалахують на темній тканині.

— Ну?

— Прекрасно!

— Ось. Нарешті людина з правильним смаком.

Двері саме в цей момент відчинилися. Кассіан стояв на порозі й дивився на мене з легкою усмішкою. На ньому був темний парадний камзол із тонкою золотою вишивкою, значно стриманішою, ніж вимагала імператорська мода, але саме тому він виглядав у ньому ще краще.

— Мишка красується? — протягнув він.

Я пирхнула й простягнула руку. Кассіан одразу підійшов, узяв мене за пальці й повільно обернув, роздивляючись сукню. Потім притягнув ближче й поцілував у чоло.

— Дуже гарна.

— Знаю.

— Скромність сьогодні залишилася вдома?

— Вона в мене взагалі десь загубилася.

Елсі ввічливо відвела погляд, а Кассіан тихо засміявся й провів долонею по моїй талії.

— Ходімо. Ми й так запізнюємося.

— Почекають, — пробурмотіла я, поправляючи йому комір. — Ми вперше за довгий час кудись їдемо разом. Здається, минулого разу був ще весняний прийом. Я вже починаю почуватися Еданом, а не аристократкою.

— Едан образився б.

— Едан хоча б бачить більше людей, ніж я.

Кассіан усміхнувся й подав мені руку.

— Тоді сьогодні це виправимо.

Я вклала долоню в його й дозволила повести себе до виходу. І хоча десь під ребрами все ще жило знайоме тривожне відчуття, цього вечора дуже хотілося хоча б кілька годин не зважати на нього.

***

Палац зустрів нас звичним шумом, напливом аристократів і сотнями, якщо не тисячами, вогнів. Хоч більшість сильних магів зараз перебували біля ущелини, студенти академії чудово справлялися з такими дурничками, як освітлення залів, магічні феєрверки й ароматна димка, що розносила запах квітів уздовж терас і садів.

Кассіан допоміг мені вийти з карети, і я випросталася, одразу ковзнувши поглядом по аристократах перед палацом. Варто було їм помітити нас, як розмови навколо стали тихішими.

Точніше, не нас — його.

Чутки про Кассіана за останні тижні розрослися до неймовірних масштабів. Я в маєтку вже не встигала розбирати листи з подяками, проханнями та офіційними зверненнями, серед яких губилися справді важливі повідомлення. Кассіан лише м’яко поглянув на мене, стиснув пальці й повів сходами, зовсім не реагуючи на чужі погляди.

— Це ж він був на західному осередку… — долинуло зліва.

— Ох, це Святий!

— Я така рада, що він тут. Значить, усе справді під контролем.

Я ледве стрималася, щоб не закотити очі. Шкода, віяло залишилося складеним, а то можна було б хоча б приховати реакцію.

Коли церемоніймейстер оголосив про наше прибуття й уклонився значно нижче, ніж вимагав етикет, ми ступили до великої зали. Я на мить затамувала подих. Високі стіни, галереї, строкаті сукні, камзоли, коштовності, музика — усе виглядало так само, як на попередніх прийомах. Змінилися лише погляди.

Десятки очей були спрямовані не на герцога Астероса, а на Святого. Я мимоволі сильніше стиснула його пальці, і Кассіан одразу перевів на мене погляд, усміхнувся й повів далі, поки люди самі розступалися перед нами.

— Ваша святосте, — вклонилася одна жінка.

— Я чула, що ви зупинили епідемію в західному місті, — із захопленням заговорила інша. — Моя кузина живе неподалік. Уся наша родина вам вдячна.

Кассіан відповідав спокійно й чемно, коротко кивав, усміхався й повторював, що його сила саме для цього й існує. Поруч хтось прошепотів, що він став таким урівноваженим і шляхетним, що Богиня точно не помилилася з вибором.

Я скосила погляд на чоловіка. Його голос був рівним, усмішка ввічливою, рухи стриманими. Людям це подобалося. Дуже.

Ми дісталися до імператорської родини. Імператор Елдрік усміхнувся, побачивши нас, а Кассіан уклонився одночасно з моїм реверансом.

— Герцогу, радий, що попри вашу теперішню зайнятість ви з герцогинею все ж знайшли час для прийому.

— Ваша величносте, я не міг пропустити святкування заснування імперії, — спокійно відповів Кассіан.

Імператриця Ліріель уважно його оглянула, трохи примружилася й хмикнула.

— Схоже, нові обов’язки вам навіть пішли на користь. Ви стали значно спокійнішим.

Кассіан чемно нахилив голову.

— Архієпископ Северин пояснює це кращим контролем емоцій. Думаю, він має рацію.

«Мені одній він такий не подобається чи що?»




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше