Мій ідеальний Святий

10.3

Я ще раз подивилася на кристал. Усередині нього два потоки тиснули один на одного, а третій утримував конструкцію від остаточного перекосу. Найпростішим рішенням здавалося забрати ману з опорного вузла й перекинути її в перевантажений сектор. Я простягнула пальці.

— Повільніше, — кинув Едмунд.

— Ви щойно сказали зламати.

— Але не сказав робити це навмання.

Я фиркнула й уважніше придивилася до структури. Відчула, де потік слабшав, де тиснув сильніше, а потім обережно зачепила ману.

— Швидше.

Я скосила на нього очі.

— Ви знущаєтесь?

— Так. Якби перед вами стояло породження, воно б теж чемно чекало, доки ви все обміркуєте?

Я стиснула губи й повернула увагу до кристала. Едмунд почав відлік, навмисно збиваючи концентрацію.

— Вісім секунд.

— Що?

— Сім.

— Та ви…

— Шість.

«От старий гад».

Я різко перехопила слабкий потік і спрямувала ману в перевантажений сектор. Кристал загудів, по поверхні пробігло світло. Майже одразу я відчула, що зробила щось не так.

— Стоп, — різко сказав Едмунд.

Я прибрала руку. Гудіння стихло. Професор провів пальцем над однією з граней і хмикнув.

— Ви його стабілізували.

— Як? — Я витріщилася на нього.

— Самі скажіть.

Я знову зосередилася на структурі. Потік, який здавався опорним, насправді був відвідним. Після мого втручання мана пішла ним інакше, знімаючи частину навантаження з вузла, який я намагалася перевантажити.

— Неправильно визначила функцію потоку, — пробурмотіла я.

— А тепер уявіть, що перед вами породження.

Я скривилася. Хотіла зруйнувати, а натомість зробила б його сильнішим.

Едмунд постукав ціпком по ніжці столу.

— Ще раз. І цього разу думайте швидше.

— Ви щойно сказали, що я поспішила.

— Ви повинні навчитися не поспішати, працюючи швидко.

Я кілька секунд дивилася на нього, а потім знову повернулася до кристала. Схоже, легких занять мені ніхто не обіцяв.

Після кількох невдалих спроб мені все-таки вдалося зруйнувати кристал у потрібній точці. Щоправда, я й сама не була впевнена, наскільки це результат уміння, а наскільки — вдалого збігу. Едмунд оглянув уламки, потім моє обличчя й нарешті кивнув.

— Тренування будуть щодня. Не «коли герцогині зручно», не між балами й чаюваннями.

— Добре.

— Теорія зранку, практика після. Прості системи, багатовузлові структури, активні плетіння, пошкоджені артефакти. Коли перестанете плутати опорний канал із відвідним — рухомі потоки.

— Один раз переплутала.

— Одного разу достатньо, щоб породження стало сильнішим і відкусило вам голову.

— Аргумент прийнято.

Едмунд дістав зі стелажа ще один кристал.

— І Даріан Морвент більше не визначатиме, які вправи для вас достатньо безпечні.

Я задоволено випросталася.

— Оце мені особливо подобається.

— Не радійте. Визначатиму я.

— А ви, схоже, взагалі не знаєте слова «обережно».

— Знаю. Просто не плутаю його зі словом «марно».

Едмунд поставив кристал на стіл і поглянув на мене.

— Завтра о сьомій ранку.

— Сьомій?

— Стислі терміни, герцогине. Ви ж самі просили.

«Треба було формулювати бажання обережніше».

Але відступати я не збиралася.

***

Удома я дізналася, що нарада, яка затримала Кассіана в палаці, завершилася терміновим викликом до Северина. Увечері, лежачи сама в нашому ліжку, я вперше за довгий час відчула, наскільки незвичною стала його відсутність.

Хотілося розповісти, що Даріан трохи образився через нового наставника, а палац дозволив використати частину залишкової мани породжень для досліджень. Щоправда, Едмунд і близько мене до неї не підпустить, доки я не навчуся розбиратися в потоках і перестану плутати швидкість із поспіхом. Хотілося пожалітися на ранні підйоми й зізнатися, що вчитель хоч і старий гад, але вже за один день зрозумів, чого мені бракує.

А місце поруч залишалося холодним і порожнім.

«Це лише одна ніч… Мабуть, він знову повернеться під ранок і скаже, що одразу рушив до мене».

Я усміхнулася, притиснула до себе його подушку й заплющила очі.

Коли вранці Елсі почала будити мене на заняття, я сонно простягнула руку вбік. Порожньо. Розплющивши очі, остаточно переконалася: Кассіан так і не повернувся. Серце неприємно й трохи по-дитячому стиснулося.

«Ліліт, він не зобов’язаний щоразу мчати до тебе крізь ніч. Заспокойся».

Я підвелася й невдоволено глянула у вікно. Сонце тільки сходило, ніби особисто знущалося з мене й вимушеного пробудження.

— Ненавиджу ранки.

Елсі розсудливо промовчала. Мені подали легкий сніданок, допомогли переодягнутися в штани й сорочку, а волосся заплели в тугу косу. Коли Едмунд попросив приходити в одязі, який не шкода зіпсувати, я ще здивувалася.

Невдовзі зрозуміла чому.

***

— Досить! — гаркнула я, ухиляючись від чергового артефакта, що летів просто в плече.

Едмунд стояв посеред тренувальної зали, спираючись на ціпок, і нахабно всміхався, поки герцогиня Астерос бігала між барикадами від дестабілізованих артефактів. Задоволення він отримував явно більше, ніж належало викладачеві.

Я пірнула за низьку кам’яну перегородку. Над нею пронеслася срібна куля, а за мить інша вилетіла зліва.

— Серйозно?!

Я відскочила. Артефакт ударився об підлогу й вибухнув яскраво-зеленою фарбою, забризкавши рукав.

— Ще трохи, і мене можна буде виставляти на весняному фестивалі!

— Ви самі просили навчити вас працювати під тиском. Треба зруйнувати десять артефактів, поки вони атакують. Ви знищили два.

— А решта намагаються мене вбити!

— Фарбою.

— Принцип той самий!

Почувши гудіння праворуч, я присіла. Ще одна куля пролетіла над головою. Битися я не вміла, нормально ухилятися теж. Рухалася навмання: крок убік, різкий поворот, спроба сховатися. І водночас мусила за кілька секунд визначити, який вузол тримає артефакт і куди перекинути ману, щоб він розвалився раніше, ніж уріжеться в мене.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше