Повернувшись додому, я демонстративно вийшла з карети першою, підхопила поділ сукні й попрямувала до маєтку, навіть не озирнувшись на Кассіана. Кілька слуг перезирнулися, коли я пройшла повз наші спільні покої, а потім, прихопивши дорогою ошелешену Елсі, заявила, що сьогодні ночуватиму у власних кімнатах.
Формально вони досі належали мені. Практично я ними не користувалася, але сьогодні дуже захотілося згадати про їхнє існування. Чи не вперше за весь шлюб я настільки розізлилася на Кассіана. Навіть не через його страх, який цілком розуміла, а через оте категоричне «бо я сказав», наче моєї думки взагалі не існувало.
Покої зустріли мене блакитно-рожевими шпалерами, квітковою оббивкою меблів і білим деревом із тонким різьбленням. Поки Елсі витирала пил і розкладала речі, які я наказала принести зі спільної спальні, я ходила туди-сюди, бурмочучи собі під ніс.
— Теж мені, «бо я так сказав», — перекривила я Кассіана, знизивши голос. — Та мені чхати, що ти сказав!
Елсі кинула на мене короткий погляд, але розсудливо промовчала.
— «Ти не будеш цим займатися». Ой, правда? А я вже вирішила, що буду. Я доросла жінка! Герцогиня, між іншим. Захочу — сама полізу в Безодню й там навчатимуся.
— Ваша світлосте…
— Жартую.
Служниця помітно видихнула. Я впала в крісло й схрестила руки.
— Тренуватимуся самостійно. У безпечних умовах, — додала, помітивши її вираз обличчя.
— Це добре, ваша світлосте.
— Не дивись на мене так.
— Я нічого не сказала.
— Оце й дратує.
Елсі ледь усміхнулася. Я фиркнула й попросила принести книжку про магію рівноваги. Через останні події так і не дочитала її, а тепер мала значно більше причин повернутися до навчання. Раніше хотілося просто зрозуміти власну силу, тепер же шукала згадки про нестабільну ману, очищення, старі ритуали — будь-які випадки, коли маг рівноваги працював із чимось настільки викривленим, що воно не мало б існувати.
Перші сторінки нічого нового не дали. Схеми ритуальних контурів, робота з перевантаженими кристалами, нагадування, що маг не створює силу, а змінює її розподіл між наявними носіями. Я перегорнула ще кілька сторінок і зупинилася на розділі, якому раніше навряд чи надала б значення: «Про нестабільні магічні структури».
— Елсі, схоже, сьогодні ще довго не спатиму.
Служниця поглянула на книжку.
— Принести чай?
— І щось солодке.
Якщо вже з’ясовувати, чому чудовиська хочуть мене з’їсти, то не голодною.
Розділ виявився коротким. Автор пояснював, що нестабільність виникає через помилки в плетінні, пошкодження артефактів, перевантаження кристалів або взаємодію несумісних типів мани. Маг рівноваги знаходить перекіс і перерозподіляє силу, повертаючи системі стійкість. Я невдоволено сьорбнула чай: це вже знала. Але наступний абзац змусив мене випростатися.
Стабілізація була лише найпоширенішим застосуванням магії рівноваги. Сам принцип сили не вимагав обов’язково приводити систему до гармонії. Маг мав бачити співвідношення між надлишком і нестачею, розуміти напрямок потоків та вміти змінювати їхній розподіл.
Я провела пальцем уздовж рядка й перечитала пояснення.
Якщо для стабільності потрібно перенести надлишок мани до ослабленої частини, можливий і зворотний процес. Забрати силу зі слабкого вузла й передати туди, де її вже забагато. Посилити перекіс, доки структура не втратить здатності тримати форму.
— О…
Елсі, яка складала мою сукню біля шафи, озирнулася.
— Щось знайшли?
— Можливо. — Я повільно відкинулася на спинку крісла. — Моя магія не зобов’язана все лагодити.
— А що ще вона може?
Я усміхнулася.
— Ламати.
Елсі перестала складати речі.
— Ваша світлосте…
— Не людей.
Вона делікатно промовчала, а я знову схилилася над книжкою.
Приклад був простим: старий захисний кристал із трьома опорними вузлами. Якщо один ослаблений, маг міг підживити його й стабілізувати систему. Або витягти звідти залишок мани, перевантаживши сусідній вузол. Тоді конструкція руйнувалася швидше, ніж від зовнішнього удару, — через власний дисбаланс.
«Породження було суцільним перекосом».
Я згадала рвані магічні потоки, що врізалися один в одного й обривалися всередині того жахливого тіла. Воно існувало всупереч усьому, що я знала про рівновагу. Якби мені вдалося зрозуміти, що саме утримує його структуру…
«Можливо, мені й не потрібно його стабілізувати».
Достатньо знайти слабке місце й посилити порушення. Серце забилося швидше від знайомого збудження, яке виникало, коли частини незрозумілої задачі нарешті починали складатися. Я перегорнула сторінку й майже одразу натрапила на застереження.
Руйнівне застосування було складнішим за стабілізацію. Потрібно точно розуміти структуру: помилившись із напрямком потоку, можна не зруйнувати її, а тимчасово посилити. Крім того, що більший обсяг чужої мани, то важче його перехопити й перенаправити.
— Ну звісно.
— Що тепер? — поцікавилася Елсі.
— До корисної здібності додається маленьке «якщо ви не ідіот і знаєте, що робите».
— Звучить розумно.
— Я хотіла підтримки.
— Підтримую вашу обережність.
— Зрадниця.
Вона усміхнулася й повернулася до речей. Я ще раз перечитала уривок, пригадуючи кристал Вікторії. Тоді майже не знала теорії, лише відчула надлишок і перенесла його у вільне вмістилище. Магія наче сама підказувала, що робити. Та якби я спрямувала її навпаки, посилила слабкість замість виправити?
Мій погляд ковзнув до світильного кристала. Звичайного, стабільного й цілого. На мить захотілося перевірити теорію, але я вчасно прибрала руку.
«Даріан власноруч задушить. Спочатку накричить, потім задушить».
Я зітхнула й залишила палець між сторінками. Ламати справні артефакти серед ночі було б дурницею, особливо після попереднього виснаження. Але завтра можна знайти пошкоджений кристал і спробувати під наглядом магів. Якщо Даріан знову принесе щось, чому до ідеальної рівноваги бракує пів відсотка, я сама його розбалансую.