Я прокинулася надранок від того, що Кассіан притягнув мене ближче й зарився обличчям у волосся, поцілувавши в маківку. Сон ще тримав свідомість у тумані, тому я лише поклала долоню поверх його пальців на своїй талії.
— Вибач, розбудив? — прошепотів він. — Я повернувся, мишко.
Я вдихнула глибше й відчула знайомий запах мила, чистої тканини та щось ледь вловиме, тільки його. Значить, устиг помитися й переодягнутися, перш ніж прийти до мене. Повільно розвернувшись у його руках, я розплющила очі. Крізь щільні штори просочувалося світанкове світло, малюючи на ліжку тонкі золотаві смуги.
— Ти ж мав повернутися до обіду, — сонно пробурмотіла я.
Кассіан нахилився й поцілував мене в чоло.
— Щойно закінчив, сів на коня й поїхав до тебе. Не хотів залишатися довше.
Я кліпнула, остаточно прокидаючись.
— Ти взагалі спав?
— Ні.
— І після цього чотири години їхав верхи?
— Фізично я не втомлений, — заперечив він, наче вже очікував сварки. — Зовсім. Лише голова важка. Тому й хотів додому.
«До мене».
Думка промайнула раніше, ніж я встигла себе зупинити. Я обійняла його за шию, і Кассіан одразу притиснув мене ближче.
— Що ти там бачив?
Він завмер і на кілька секунд заплющив очі. Коли знову поглянув на мене, у його погляді була втома, якої спершу не помітила.
— Потім розповім, мишко. Не зараз.
Я вже хотіла заперечити, але Кассіан торкнувся губами моїх. Спочатку коротко, потім ще раз, затримавшись довше. Здавалося, він намагався витіснити з пам’яті те, що привіз із зараженого міста, зосередитися на чомусь знайомому й дорогому.
Я не стала його зупиняти. Наші поцілунки вже не були такими незграбними, як раніше, а близькість перестала викликати бажання відразу сховатися за жартом. Кассіан гладив мене по спині, притискав до себе, цілував у щоки, шию й ключиці. Я відчувала, як поступово розслабляються його плечі, а важке дихання змінюється тихими усмішками між поцілунками.
Коли він відсторонився, я провела великим пальцем по його щоці.
— Тобі дуже погано?
Кассіан не відповів одразу. Лише притулився чолом до мого й заплющив очі.
— Зараз уже краще.
Я погладила його по волоссю, а потім сама потягнулася за поцілунком. Він не поспішав, і я теж нікуди не квапилася. За вікном сходило сонце, наповнюючи спальню м’яким помаранчевим світлом. Ми стільки тижнів засинали поруч, звикали до обіймів і випадкових дотиків, але тепер обоє свідомо зробили крок далі.
Спальня, яку ми досі називали спільною переважно через обставини, нарешті стала по-справжньому подружньою. Я перестала думати про новелу, майбутнє розлучення чи призначення Святого Меча. Кассіан був поруч, живий, теплий і мій, а я дозволила собі кохати його без умов і страху перед тим, що буде далі.
Коли світанок остаточно перейшов у ранок, ми ще довго лежали разом. Кассіан обіймав мене, час від часу цілуючи у волосся, а я дивилася в стелю й намагалася зрозуміти, чому ця близькість відчувалася настільки інакше.
У минулому житті я не берегла цноту до шлюбу. Секс був звичайною частиною стосунків: приносив задоволення, ніяковість, іноді розчарування. Але жоден із тих спогадів не нагадував того, що я щойно пережила з Кассіаном. Справа була навіть не в самій близькості, а в тому, як він дивився на мене, як торкався й запитував, чи все гаразд. У тому, що я хотіла залишитися поруч навіть після того, як ми перестали цілуватися.
«Це тому, що я по вуха закохана в цього дурника?»
Схоже на те.
Я піднялася на ліктях, щоб поглянути на чоловіка. Ми досі були оголені, але я не замислювалася про це, доки Кассіан не розплющив очі. Його погляд ковзнув по моєму обличчю, опустився нижче — і він відразу підтягнув ковдру мені мало не до підборіддя.
— Кассіане?
Він відвернувся. Я помітила червоні вуха й не стримала сміху.
— Серйозно? Чого ти там не бачив?
— Ліліт…
— Що? Годину тому ти був значно сміливішим.
Він почервонів ще сильніше й потер перенісся.
— Тоді я був зайнятий.
— А зараз?
— А зараз ти навмисне мене дражниш.
Я засміялася й повернулася на подушку, але, побачивши, що Кассіан досі трохи ніяковіє, торкнулася його щоки.
— Усе нормально. Мені було добре.
Він одразу поглянув на мене.
— Справді?
— Тепер звучиш так, ніби чекаєш оцінки за іспит.
— Я хочу знати.
— Справді, Кассіане. Мені дуже сподобалося.
Він видихнув і нарешті розслабився.
— Добре.
— Тільки не зазнавайся.
— Уже пізно.
Я примружилася, а Кассіан усміхнувся й притягнув мене ближче разом із ковдрою.
— І це було не востаннє, — тихо додав він.
— Отже, плани вже є?
— Мишко…
Я засміялася й обійняла його за шию. Навіть ця ніяковість здавалася мені страшенно милою.
— Я не зробив тобі боляче? — запитав він уже серйозно.
— Ні. Зовсім.
Кассіан уважно вдивлявся в мене, наче шукав ознаки того, що я щось приховую. Згадавши нашу шлюбну ніч і його уявлення про жіночу фізіологію, я стиснула губи, намагаючись не засміятися.
— Ліліт, навіть не починай.
— А що я? Не я ж думала, що після першого разу з жінки мало не чашка крові виливається.
— Ліліт!
Він почервонів і машинально глянув на простирадло. Побачивши, що воно чисте, помітно полегшено видихнув. Я не витримала й засміялася.
— Ти ще мені між ніг зазирни.
Кассіан повернув голову.
— Я вже там був.
— Угу. Це ще треба підтягнути.
На кілька секунд він завмер. Я одразу зрозуміла, що сказала зайве, й почала задкувати по ліжку, прикриваючись ковдрою. Але Кассіан уже усміхався.
— Отже, підтягнути?
— Я пожартувала!
— А я чудово чув.
Він перехопив мене за талію й притягнув назад. Я засміялася, вчепившись у його плечі, а він нахилився й поцілував мене, остаточно позбавивши можливості продовжувати суперечку.