Мій ідеальний Святий

9.2

Я прокинулася надранок від того, що Кассіан притягнув мене ближче й зарився обличчям у волосся, поцілувавши в маківку. Сон ще тримав свідомість у тумані, тому я лише поклала долоню поверх його пальців на своїй талії.

— Вибач, розбудив? — прошепотів він. — Я повернувся, мишко.

Я вдихнула глибше й відчула знайомий запах мила, чистої тканини та щось ледь вловиме, тільки його. Значить, устиг помитися й переодягнутися, перш ніж прийти до мене. Повільно розвернувшись у його руках, я розплющила очі. Крізь щільні штори просочувалося світанкове світло, малюючи на ліжку тонкі золотаві смуги.

— Ти ж мав повернутися до обіду, — сонно пробурмотіла я.

Кассіан нахилився й поцілував мене в чоло.

— Щойно закінчив, сів на коня й поїхав до тебе. Не хотів залишатися довше.

Я кліпнула, остаточно прокидаючись.

— Ти взагалі спав?

— Ні.

— І після цього чотири години їхав верхи?

— Фізично я не втомлений, — заперечив він, наче вже очікував сварки. — Зовсім. Лише голова важка. Тому й хотів додому.

«До мене».

Думка промайнула раніше, ніж я встигла себе зупинити. Я обійняла його за шию, і Кассіан одразу притиснув мене ближче.

— Що ти там бачив?

Він завмер і на кілька секунд заплющив очі. Коли знову поглянув на мене, у його погляді була втома, якої спершу не помітила.

— Потім розповім, мишко. Не зараз.

Я вже хотіла заперечити, але Кассіан торкнувся губами моїх. Спочатку коротко, потім ще раз, затримавшись довше. Здавалося, він намагався витіснити з пам’яті те, що привіз із зараженого міста, зосередитися на чомусь знайомому й дорогому.

Я не стала його зупиняти. Наші поцілунки вже не були такими незграбними, як раніше, а близькість перестала викликати бажання відразу сховатися за жартом. Кассіан гладив мене по спині, притискав до себе, цілував у щоки, шию й ключиці. Я відчувала, як поступово розслабляються його плечі, а важке дихання змінюється тихими усмішками між поцілунками.

Коли він відсторонився, я провела великим пальцем по його щоці.

— Тобі дуже погано?

Кассіан не відповів одразу. Лише притулився чолом до мого й заплющив очі.

— Зараз уже краще.

Я погладила його по волоссю, а потім сама потягнулася за поцілунком. Він не поспішав, і я теж нікуди не квапилася. За вікном сходило сонце, наповнюючи спальню м’яким помаранчевим світлом. Ми стільки тижнів засинали поруч, звикали до обіймів і випадкових дотиків, але тепер обоє свідомо зробили крок далі.

Спальня, яку ми досі називали спільною переважно через обставини, нарешті стала по-справжньому подружньою. Я перестала думати про новелу, майбутнє розлучення чи призначення Святого Меча. Кассіан був поруч, живий, теплий і мій, а я дозволила собі кохати його без умов і страху перед тим, що буде далі.

Коли світанок остаточно перейшов у ранок, ми ще довго лежали разом. Кассіан обіймав мене, час від часу цілуючи у волосся, а я дивилася в стелю й намагалася зрозуміти, чому ця близькість відчувалася настільки інакше.

У минулому житті я не берегла цноту до шлюбу. Секс був звичайною частиною стосунків: приносив задоволення, ніяковість, іноді розчарування. Але жоден із тих спогадів не нагадував того, що я щойно пережила з Кассіаном. Справа була навіть не в самій близькості, а в тому, як він дивився на мене, як торкався й запитував, чи все гаразд. У тому, що я хотіла залишитися поруч навіть після того, як ми перестали цілуватися.

«Це тому, що я по вуха закохана в цього дурника?»

Схоже на те.

Я піднялася на ліктях, щоб поглянути на чоловіка. Ми досі були оголені, але я не замислювалася про це, доки Кассіан не розплющив очі. Його погляд ковзнув по моєму обличчю, опустився нижче — і він відразу підтягнув ковдру мені мало не до підборіддя.

— Кассіане?

Він відвернувся. Я помітила червоні вуха й не стримала сміху.

— Серйозно? Чого ти там не бачив?

— Ліліт…

— Що? Годину тому ти був значно сміливішим.

Він почервонів ще сильніше й потер перенісся.

— Тоді я був зайнятий.

— А зараз?

— А зараз ти навмисне мене дражниш.

Я засміялася й повернулася на подушку, але, побачивши, що Кассіан досі трохи ніяковіє, торкнулася його щоки.

— Усе нормально. Мені було добре.

Він одразу поглянув на мене.

— Справді?

— Тепер звучиш так, ніби чекаєш оцінки за іспит.

— Я хочу знати.

— Справді, Кассіане. Мені дуже сподобалося.

Він видихнув і нарешті розслабився.

— Добре.

— Тільки не зазнавайся.

— Уже пізно.

Я примружилася, а Кассіан усміхнувся й притягнув мене ближче разом із ковдрою.

— І це було не востаннє, — тихо додав він.

— Отже, плани вже є?

— Мишко…

Я засміялася й обійняла його за шию. Навіть ця ніяковість здавалася мені страшенно милою.

— Я не зробив тобі боляче? — запитав він уже серйозно.

— Ні. Зовсім.

Кассіан уважно вдивлявся в мене, наче шукав ознаки того, що я щось приховую. Згадавши нашу шлюбну ніч і його уявлення про жіночу фізіологію, я стиснула губи, намагаючись не засміятися.

— Ліліт, навіть не починай.

— А що я? Не я ж думала, що після першого разу з жінки мало не чашка крові виливається.

— Ліліт!

Він почервонів і машинально глянув на простирадло. Побачивши, що воно чисте, помітно полегшено видихнув. Я не витримала й засміялася.

— Ти ще мені між ніг зазирни.

Кассіан повернув голову.

— Я вже там був.

— Угу. Це ще треба підтягнути.

На кілька секунд він завмер. Я одразу зрозуміла, що сказала зайве, й почала задкувати по ліжку, прикриваючись ковдрою. Але Кассіан уже усміхався.

— Отже, підтягнути?

— Я пожартувала!

— А я чудово чув.

Він перехопив мене за талію й притягнув назад. Я засміялася, вчепившись у його плечі, а він нахилився й поцілував мене, остаточно позбавивши можливості продовжувати суперечку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше