Северин глянув у вікно на сіре після нічної зливи небо й повернувся до Кассіана.
— Пропоную разом укріпити захисний бар’єр маєтку.
— А це не забагато за одну добу? — запитала я. — Спочатку він використав Святу силу проти породження, потім зцілив мене, а тепер ще й цілий маєток?
Архієпископ вислухав мене й звернувся до Кассіана:
— Рішення за вами, ваша світлосте. Храм не може змусити вас користуватися силою. Але якщо вплести її в бар’єр, поява породжень усередині захищеної території стане практично неможливою. Ви не зможете постійно бути поруч із дружиною, а ми досі не знаємо, що привабило істоту. Можливо, це пов’язано з тим, що герцогиня почала розвивати власну магію.
Пальці Кассіана стиснули мою руку. Він подивився на мене, і я витримала його погляд. Вирішувати за нього не збиралася, але й заперечувати проти додаткового захисту після цієї ночі було б нерозумно. Проти породження я виявилася цілковито беззахисною.
— Добре, — сказав він. — Спробую.
Я повернулася до Северина.
— А чому ви самі не можете укріпити бар’єр?
— Можу. Питання в масштабі. Священнослужителі отримують краплі з джерела, до якого Святий має прямий доступ. Для такого великого маєтку мені знадобилася б допомога ледь не половини храму й кілька днів роботи. Його світлість потенційно здатен упоратися сам.
— Потенційно?
— Він ніколи цього не робив. Гарантувати результат зарано.
Принаймні Северин не намагався переконати нас, що Кассіан став всемогутнім. Однак відповіді на своє перше запитання я так і не отримала.
— А якщо сили не вистачить? Він знепритомніє? Піде кров із носа? Чи впаде посеред саду, а ви скажете, що це нормальний етап розвитку?
Кассіан пирхнув. Северин теж усміхнувся.
— Нічого з переліченого. Свята сила не виснажує носія так, як звичайна магія. Якщо доступного обсягу не вистачить, процес припиниться. Ми закріпимо те, що встигнемо, й продовжимо пізніше.
— Вона сама розуміє, коли зупинитися? Має власний розум?
— Я б назвав це симбіозом. Сила відгукується на волю Святого, але має власну природу. Вона не руйнуватиме носія, виконуючи його наказ.
— Звучить так, ніби розум у неї все-таки є.
— А вода має розум, коли тече вниз? — запитав Северин і, дочекавшись мого здивованого погляду, пояснив: — Не кожна закономірність означає свідомість. Свята сила існує заради збереження життя, очищення й захисту.
— Але я нею вбив, — зауважив Кассіан.
— Породження Безодні. Воно руйнує структуру світу, тому його знищення не суперечить природі вашого дару.
Я пригадала перекручену ману потвори й здригнулася. Кассіан погладив мою долоню великим пальцем.
— Саме тому варто зайнятися бар’єром сьогодні, — додав Северин.
— Зробимо, — погодився Кассіан.
— Якщо почуватимешся нормально, — уточнила я. — І зупинишся, щойно щось буде не так.
— Так, мишко. Обіцяю.
Я кивнула. Після вчорашнього нам обом було потрібне бодай якесь відчуття безпеки.
***
До бар’єра я пішла разом із ними. У коридорах тримала погляд вище, намагаючись не дивитися на те, що ще не прибрали. Долинали тихі перемовини, плач, короткі накази. Цілителі вже надали допомогу пораненим, слуги виносили закривавлені килими й уламки, лицарі переносили накриті тіла в підземелля. Для загиблих замовили двадцять три труни.
Від цієї кількості стискало груди. Кассіан помічав, коли я надто довго дивилася в бік чергового темного сліду, і обережно відводив мене далі. Я не заперечувала. Досі не могла забути обличчя тих, хто загинув, намагаючись урятувати мене.
Над землею мерехтіли ледь помітні печаті. Я бачила коливання мани, але сам купол залишався прозорим. Северин попросив мене відійти, і я зробила кілька кроків назад. Кассіан став поруч із однією з основних печатей, не випускаючи мене з поля зору.
— Уявіть, що хочете зробити, — пояснив архієпископ. — Вплести силу в основу чи наповнити бар’єр, немов чашу. Оберіть те, що легше відчути.
Кассіан торкнувся печаті. Від неї розійшлася хвиля світла, а з його долоні потекло золоте сяйво. Воно витягувалося в тонкі нитки, огортало знаки й кола, заповнювало проміжки між ними. Я стежила, як Свята сила входить у плетиво, не порушуючи його, і поступово переді мною проступив увесь купол.
Він здіймався над маєтком, наче створений із сонячного скла. Золотавий пил осідав на траву, доріжки, волосся й одяг, а тоді зникав без сліду.
— Як гарно, — видихнула я.
Северин не приховував задоволення, проте час від часу поглядав на Кассіана. Той стояв із заплющеними очима й зосередженим обличчям. Світло ще трохи текло з його руки, а потім поступово стихло. Купол яскраво спалахнув і знову став ледь помітним, але плетиво мани в ньому відчутно ущільнилося.
Кассіан опустив руку й одразу повернувся до мене. Я підійшла, торкнувшись його рукава.
— Як ти? Голова не паморочиться?
— Ні, усе гаразд. — Він слабко усміхнувся. — Сила ніби сама лягла куди потрібно. Навіть не відчув виснаження.
— Захист — один із найприродніших проявів Святої сили, — пояснив Северин.
Я підняла голову. На краях купола ще тремтів золотий відблиск.
— Тепер породження не з’явиться всередині?
— Якщо сила вплетена правильно, випадкове проникнення стає практично неможливим.
Слово «випадкове» неприємно кольнуло.
— А навмисне? — запитав Кассіан.
— Тоді потрібно окремо шукати причину. Але тепер ваш дім захищений значно краще.
Кассіан стиснув щелепу й накрив мою руку своєю. Я ще раз поглянула на купол. Від його золотого сяйва ставало спокійніше, хоча остання відповідь Северина не дозволяла цілком розслабитися.
***
За кілька днів у маєтку почали повертатися до звичних справ. Слуги досі розмовляли приглушено, а лицарі на постах загиблих товаришів залишалися похмурими й напруженими. Я знала, що не винна в нападі, проте це не допомагало дивитися їм в очі. Дехто загинув, ставши між мною й породженням, і жодні розумні пояснення не могли змусити мене забути про це.