Мій ідеальний Святий

РОЗДІЛ 8

Кассіан тихо зайшов до спальні й одразу знайшов поглядом Ліліт. Елсі підвелася зі стільця біля ліжка. Бліда й виснажена, служниця, схоже, так і не дозволила собі відпочити.

— Вона не прокидалася, — повідомила дівчина, поступаючись місцем.

Северин подякував їй кивком і підійшов ближче. Ліліт глибоко спала. Під очима залягли тіні, забинтована рука лежала поверх ковдри, ступні теж були перев’язані. Архієпископ оглянув її, а тоді повернувся до Кассіана.

— Торкніться руки поверх пов’язки й зосередьтеся на бажанні зцілити її. Не на тому, як саме має загоїтися рана, а на результаті, якого хочете досягти.

Кассіан сів на край ліжка, поклав долоню на передпліччя дружини й заплющив очі. Він досі пам’ятав її закривавлену сорочку, тремтіння, з яким вона притискалася до нього, і власний страх, коли на кілька секунд перестав чути її серце.

«Хочу, щоб їй більше нічого не боліло. Щоб ця ніч не залишила на її тілі жодного сліду».

Золотий відблиск пробіг по його пальцях і згас. Кассіан насупився, але руки не прибрав. За кілька секунд світло з’явилося знову, розтеклося по долоні й тонкими нитками потягнулося до Ліліт. Сяйво проникло крізь пов’язку, розповзлося під ковдрою, огортаючи її тіло м’яким теплом. Ліліт полегшено видихнула, а пальці, які навіть уві сні залишалися трохи напруженими, нарешті розслабилися.

Северин усміхнувся. Кассіан не відводив погляду від дружини, аж доки золоте світло поступово не згасло. Він обережно торкнувся її долоні, перевіряючи, чи не завдав болю, і саме тоді Ліліт поворухнулася.

За мить вона розплющила очі.

***

Я сонно роздивлялася спальню, намагаючись зрозуміти, чи не наснилося мені все, що сталося вночі. Злива, кров, крики, тварюка, Кассіан у золотому світлі — усе здавалося надто яскравим кошмаром. Але чоловік сидів поруч, виснажений, із темними колами під очима, і дивився на мене так уважно, що я мимоволі потягнулася до його руки.

Я зігнула пальці, поворушила плечем. Не боліло. Ноги теж більше не пекли, а важка слабкість після крововтрати зникла, залишивши тільки сонливість. Піднявшись на ліктях, я нарешті помітила Северина.

— Якщо ми не їздимо в храм, то храм їздить до нас? — пробурмотіла я.

Архієпископ тихо засміявся.

— Вітаю, ваша світлосте. Радий, що почуття гумору теж зцілилося.

— Воно й не хворіло.

Кассіан видихнув і поклав долоню мені на спину, допомагаючи сісти. У його рухах було стільки обережності, ніби я досі могла розсипатися від необачного дотику. Северин тим часом схилив голову.

— Маю привітати вас, герцогу. Ви пройшли перший поріг. Шкода, що за таких обставин.

Кассіан повернувся до нього.

— Я нічого не відчув.

— Перехід не завжди відчувається як окрема подія, особливо під час сильного стресу. Досі властивості Святої сили проявлялися поодинці. Тепер вони почали працювати разом. Саме тому ви змогли спрямувати силу в меч, а щойно — зцілити її світлість.

Северин поглянув на мене й усміхнувся з неприхованим задоволенням.

— Схоже, небезпека пришвидшила те, що трохи затримувалося.

— Северине, — перебив Кассіан. — Спочатку допоможіть моїм людям. Потім я вислухаю пояснення.

Архієпископ на мить замовк. Його усмішка зникла.

— Перепрошую. Я справді захопився.

— Пірс вас відведе.

Северин вклонився й вийшов. Елсі рушила слідом, пообіцявши принести свіжу воду, а ми нарешті залишилися наодинці. Щойно двері зачинилися, Кассіан обережно взявся розмотувати пов’язку на моєму передпліччі.

— Кассіане…

— Дай подивитися.

— Я вже можу рухати рукою. Не болить.

— Хочу переконатися.

Я дозволила йому зняти бинти. На шкірі не залишилося навіть почервоніння, хоча ще вночі лікар накладав шви. Кассіан перевернув мою руку, провів великим пальцем там, де мала бути рана, і лише тоді видихнув. Проте на цьому огляд не закінчився: він відкинув край ковдри й потягнувся до перев’язаних ступень.

— Бачу, ти вирішив провести повну інвентаризацію.

— Саме так.

Він розмотав пов’язку й оглянув підошву, на якій теж не залишилося порізів. Коли його пальці торкнулися моєї стопи, я сіпнулася й засміялася.

— Лоскотно!

Кассіан підняв очі. На його обличчі вперше за ранок з’явилася справжня усмішка.

— Значить, усе гаразд.

— Навіть не думай перевіряти ще раз.

Він слухняно відпустив ногу, але вже наступної миті обережно притягнув мене до себе. Я опинилася боком у нього на колінах, і Кассіан обійняв мене за талію, сховавши обличчя біля моєї шиї. Його руки стиснулися так міцно, що я здивовано завмерла.

— Кассіане?

— Жива, — пробурмотів він. — Жива й ціла.

Усмішка зникла з мого обличчя. Я поклала долоню йому на потилицю, перебираючи пальцями волосся, і відчула, як він повільно видихає.

— Я всю дорогу слухав твоє серце. А потім перестав його чути. — Кассіан трохи відсторонився, але рук не розтиснув. — На кілька секунд. Можливо, через грім, можливо, ти опинилася далі. Але я подумав…

Він не договорив. Я пригадала холодний коридор, замкнені двері й те, як заплющила очі, чекаючи удару. Якби Кассіан запізнився хоча б на кілька секунд, ми більше ніколи не сиділи б ось так.

— Я тут, — тихо сказала я й притулилася щокою до його скроні.

— Знаю.

— І вже навіть не дірява.

Кассіан хрипко засміявся. Його плечі нарешті трохи розслабилися, а я обійняла його міцніше, дозволяючи собі ще кілька хвилин не думати ні про що.

Та перед очима вперто поставали тіла в коридорах. Молоденька служниця, яку я ще вдень притримала за лікоть, щоб вона не впала. Лицар, який відштовхнув мене за мить до того, як чудовисько дісталося до нього. Едан із закривавленим рукавом, люди, які намагалися зупинити тварюку, знаючи, що можуть не вижити.

— Скільки людей загинуло? — запитала я.

Кассіан завмер. Потім обережно відсторонився й торкнувся моєї щоки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше