Мій ідеальний Святий

7.4

Кроки й голоси в коридорі наближалися, хтось кликав лікаря, але крізь цей шум до мене пробивалися лише голос Кассіана й стукіт його серця під моєю щокою. Я трималася за мокрий плащ, не в змозі розтиснути пальці. Страх поволі відступав, та тіло досі тремтіло, а кожна спроба глибше вдихнути закінчувалася болісним схлипуванням.

— Ваша світлосте! Лікар уже йде!

До нас підбіг один із лицарів. За ним з’явився Едан — блідий, із кров’ю на рукаві, але живий. Побачивши його, я відчула таке полегшення, що мало не розплакалася знову. Кассіан коротко кивнув і обережно відсторонився, щоб подивитися мені в обличчя. Я спробувала сісти рівніше, але його руки відразу стиснулися.

— Я сама… — хрипко почала я.

— Ні.

— Кассіане…

— Навіть не починай.

Він говорив тихо, але сперечатися з ним я не мала ані сил, ані бажання. Кассіан підсунув руку мені під коліна, другою притримав за спину й підняв із підлоги. Від руху поранене плече пронизав біль, і я мимоволі скривилася.

— Болить?

— Трохи.

Його погляд опустився на закривавлений рукав.

— Це не «трохи».

Я лише притулилася до нього. Навколо панував хаос: лицарі перевіряли кімнати, слуги допомагали пораненим, десь плакали, лунали накази. На підлозі змішалися кров і вода, з розбитих вікон тягнуло холодом. Я впізнавала коридори, якими ще нещодавно бігла, і від цього шлунок болісно стискався. Кассіан помітив, як я відвертаюся від чергового темного сліду на підлозі, й притиснув мене ближче, затуляючи собою те, що залишилося позаду.

— Не дивись, — тихо сказав він.

Я кивнула й сховала обличчя біля його шиї.

У покоях уже чекав лікар із кількома служницями. Елсі стояла біля ліжка, бліда настільки, що її карі очі здавалися ще темнішими. Побачивши мене на руках Кассіана, вона прикрила рот долонею й поспішила назустріч.

— Ваша світлосте…

— Я в порядку, — автоматично відповіла я.

— Це ми зараз перевіримо, — зауважив лікар.

Кассіан поклав мене на ліжко й залишився поруч. Лікар попросив теплу воду, чисті рушники та інструменти, після чого взявся оглядати руку. Рукав довелося розрізати, а присохлу до рани тканину — обережно відмочувати. Я стиснула зуби, відчуваючи, як піт виступає на лобі. Кассіан сів поруч і взяв мене за здорову руку.

— Дивись на мене.

— Я не дитина.

— Я знаю. — Він нахилився ближче. — Дивись на мене, доросла вперта мишко.

Я видихнула щось схоже на сміх, але вже наступної миті міцніше стиснула його пальці. Лікар промивав рану, і біль був таким гострим, що перед очима темніло. Кассіан не відводив погляду, лише погладжував мене по волоссю вільною рукою, поки огляд не завершився.

— Кігті пройшли по дотичній, — нарешті повідомив лікар. — Рана глибока, але м’язи й сухожилля серйозно не пошкоджені. Треба зашити й кілька днів не навантажувати руку.

— А крововтрата? — одразу запитав Кассіан.

— Не критична. Більше мене хвилюють виснаження, переохолодження й стопи.

Я опустила погляд і тільки тепер побачила дрібні порізи, засохлу кров та бруд на підошвах.

— Ой.

Кассіан подивився вниз, і його щелепа напружилася.

— Ти бігала так по всьому маєтку?

— У якийсь момент капці загубилися.

Він на кілька секунд заплющив очі.

— Звісно загубилися.

— Не дивись так, я не спеціально.

— Я нічого не кажу, Ліліт.

— Ти дуже голосно мовчиш.

Лікар кашлянув, приховуючи усмішку, й повернувся до роботи. Перед тим як накладати шви, він знеболив рану цілющою магією, але неприємне відчуття натягнутої шкіри все одно залишилося. Кассіан сидів поруч, поки мені обробляли руку й стопи, час від часу переводячи погляд із лікаревих інструментів на моє обличчя. Він ніби перевіряв, чи я досі тут.

— Кассіане.

— М?

— Я нікуди не зникну.

Він опустив очі до наших зчеплених рук.

— Знаю.

Прозвучало непереконливо. Я провела великим пальцем по його кісточках і лише тоді відчула, як тремтять його пальці.

— Ти тремтиш.

— Мені холодно.

Я поглянула на мокру сорочку, а потім знову йому в очі.

— Брехун.

Кассіан нічого не відповів, лише обережніше стиснув мою долоню.

Коли лікар закінчив, рука була перев’язана до ліктя, стопи очищені й оброблені, а мене загорнули в кілька ковдр. Елсі принесла гарячий відвар. Я випила половину й почала клювати носом, насилу розрізняючи слова довкола.

— Їй потрібно спати, — сказав лікар. — Найближчі години не залишайте її саму. Стежте, чи не з’являться жар, нудота й чи не посилиться тремтіння. Якщо стан зміниться — одразу покличте мене.

— Я залишуся, — відповів Кассіан, перш ніж Елсі встигла щось сказати.

Коли всі вийшли, він нарешті зняв промоклий плащ. Сорочка під ним теж була мокра, волосся прилипло до чола, а на рукаві темніли плями крові. Я спостерігала, як він відкладає речі, і тільки тепер усвідомила, що чоловік досі навіть не переодягнувся після дороги.

— Переодягнися хоча б, — пробурмотіла я.

— Зараз.

— Кассіане, якщо ти захворієш після того, як героїчно врятував мене від чудовиська, я буду дуже зла.

Він слабко усміхнувся.

— Добре, мишко.

Кассіан переодягнувся за ширмою й повернувся до ліжка. Я вже ледве тримала очі розплющеними, але щойно він ліг, посунулася ближче. Чоловік обережно влаштував мою поранену руку поверх ковдри й обійняв за талію, притиснувши до себе здоровим боком. Його губи торкнулися моєї маківки, а долоня почала повільно гладити спину. Під щокою знову билося знайоме серце, і від цього звуку тремтіння потроху вщухало.

— Я справді думала, що помру, — ледь чутно зізналася я.

Його рука завмерла.

— Не кажи так.

— Але я думала.

Кассіан притиснув мене трохи міцніше.

— Я теж.

Я підняла голову. Він лежав із заплющеними очима, напруживши щелепу, і кілька секунд я просто дивилася на нього, намагаючись осмислити почуте.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше