Кроки й голоси в коридорі наближалися, хтось кликав лікаря, але крізь цей шум до мене пробивалися лише голос Кассіана й стукіт його серця під моєю щокою. Я трималася за мокрий плащ, не в змозі розтиснути пальці. Страх поволі відступав, та тіло досі тремтіло, а кожна спроба глибше вдихнути закінчувалася болісним схлипуванням.
— Ваша світлосте! Лікар уже йде!
До нас підбіг один із лицарів. За ним з’явився Едан — блідий, із кров’ю на рукаві, але живий. Побачивши його, я відчула таке полегшення, що мало не розплакалася знову. Кассіан коротко кивнув і обережно відсторонився, щоб подивитися мені в обличчя. Я спробувала сісти рівніше, але його руки відразу стиснулися.
— Я сама… — хрипко почала я.
— Ні.
— Кассіане…
— Навіть не починай.
Він говорив тихо, але сперечатися з ним я не мала ані сил, ані бажання. Кассіан підсунув руку мені під коліна, другою притримав за спину й підняв із підлоги. Від руху поранене плече пронизав біль, і я мимоволі скривилася.
— Болить?
— Трохи.
Його погляд опустився на закривавлений рукав.
— Це не «трохи».
Я лише притулилася до нього. Навколо панував хаос: лицарі перевіряли кімнати, слуги допомагали пораненим, десь плакали, лунали накази. На підлозі змішалися кров і вода, з розбитих вікон тягнуло холодом. Я впізнавала коридори, якими ще нещодавно бігла, і від цього шлунок болісно стискався. Кассіан помітив, як я відвертаюся від чергового темного сліду на підлозі, й притиснув мене ближче, затуляючи собою те, що залишилося позаду.
— Не дивись, — тихо сказав він.
Я кивнула й сховала обличчя біля його шиї.
У покоях уже чекав лікар із кількома служницями. Елсі стояла біля ліжка, бліда настільки, що її карі очі здавалися ще темнішими. Побачивши мене на руках Кассіана, вона прикрила рот долонею й поспішила назустріч.
— Ваша світлосте…
— Я в порядку, — автоматично відповіла я.
— Це ми зараз перевіримо, — зауважив лікар.
Кассіан поклав мене на ліжко й залишився поруч. Лікар попросив теплу воду, чисті рушники та інструменти, після чого взявся оглядати руку. Рукав довелося розрізати, а присохлу до рани тканину — обережно відмочувати. Я стиснула зуби, відчуваючи, як піт виступає на лобі. Кассіан сів поруч і взяв мене за здорову руку.
— Дивись на мене.
— Я не дитина.
— Я знаю. — Він нахилився ближче. — Дивись на мене, доросла вперта мишко.
Я видихнула щось схоже на сміх, але вже наступної миті міцніше стиснула його пальці. Лікар промивав рану, і біль був таким гострим, що перед очима темніло. Кассіан не відводив погляду, лише погладжував мене по волоссю вільною рукою, поки огляд не завершився.
— Кігті пройшли по дотичній, — нарешті повідомив лікар. — Рана глибока, але м’язи й сухожилля серйозно не пошкоджені. Треба зашити й кілька днів не навантажувати руку.
— А крововтрата? — одразу запитав Кассіан.
— Не критична. Більше мене хвилюють виснаження, переохолодження й стопи.
Я опустила погляд і тільки тепер побачила дрібні порізи, засохлу кров та бруд на підошвах.
— Ой.
Кассіан подивився вниз, і його щелепа напружилася.
— Ти бігала так по всьому маєтку?
— У якийсь момент капці загубилися.
Він на кілька секунд заплющив очі.
— Звісно загубилися.
— Не дивись так, я не спеціально.
— Я нічого не кажу, Ліліт.
— Ти дуже голосно мовчиш.
Лікар кашлянув, приховуючи усмішку, й повернувся до роботи. Перед тим як накладати шви, він знеболив рану цілющою магією, але неприємне відчуття натягнутої шкіри все одно залишилося. Кассіан сидів поруч, поки мені обробляли руку й стопи, час від часу переводячи погляд із лікаревих інструментів на моє обличчя. Він ніби перевіряв, чи я досі тут.
— Кассіане.
— М?
— Я нікуди не зникну.
Він опустив очі до наших зчеплених рук.
— Знаю.
Прозвучало непереконливо. Я провела великим пальцем по його кісточках і лише тоді відчула, як тремтять його пальці.
— Ти тремтиш.
— Мені холодно.
Я поглянула на мокру сорочку, а потім знову йому в очі.
— Брехун.
Кассіан нічого не відповів, лише обережніше стиснув мою долоню.
Коли лікар закінчив, рука була перев’язана до ліктя, стопи очищені й оброблені, а мене загорнули в кілька ковдр. Елсі принесла гарячий відвар. Я випила половину й почала клювати носом, насилу розрізняючи слова довкола.
— Їй потрібно спати, — сказав лікар. — Найближчі години не залишайте її саму. Стежте, чи не з’являться жар, нудота й чи не посилиться тремтіння. Якщо стан зміниться — одразу покличте мене.
— Я залишуся, — відповів Кассіан, перш ніж Елсі встигла щось сказати.
Коли всі вийшли, він нарешті зняв промоклий плащ. Сорочка під ним теж була мокра, волосся прилипло до чола, а на рукаві темніли плями крові. Я спостерігала, як він відкладає речі, і тільки тепер усвідомила, що чоловік досі навіть не переодягнувся після дороги.
— Переодягнися хоча б, — пробурмотіла я.
— Зараз.
— Кассіане, якщо ти захворієш після того, як героїчно врятував мене від чудовиська, я буду дуже зла.
Він слабко усміхнувся.
— Добре, мишко.
Кассіан переодягнувся за ширмою й повернувся до ліжка. Я вже ледве тримала очі розплющеними, але щойно він ліг, посунулася ближче. Чоловік обережно влаштував мою поранену руку поверх ковдри й обійняв за талію, притиснувши до себе здоровим боком. Його губи торкнулися моєї маківки, а долоня почала повільно гладити спину. Під щокою знову билося знайоме серце, і від цього звуку тремтіння потроху вщухало.
— Я справді думала, що помру, — ледь чутно зізналася я.
Його рука завмерла.
— Не кажи так.
— Але я думала.
Кассіан притиснув мене трохи міцніше.
— Я теж.
Я підняла голову. Він лежав із заплющеними очима, напруживши щелепу, і кілька секунд я просто дивилася на нього, намагаючись осмислити почуте.