Мій ідеальний Святий

7.2

Я коротко пояснила Елсі, що формально в мене залишилися власні покої, але ми з Кассіаном вирішили не роз’їжджатися після завершення першого місяця шлюбу й залишилися в покоях для молодят.

За моїм проханням тут уже дещо змінили: прибрали важкі винні відтінки, замінили частину текстилю на світліший, і кімнати стали значно затишнішими.

Елсі ніяково усміхнулася. Її погляд ковзнув до великого ліжка, потім поспішно повернувся до валізи, і я ледве стримала сміх.

— Я зрозуміла, ваша світлосте. Мої кімнати все одно будуть неподалік. Якщо знадоблюся вночі чи зранку, просто покличте.

Я кивнула й опустилася в крісло, поки вона розкладала речі, залишені Ліліт у батьківському домі. Переважно це були дрібниці: стрічки, прикраси, старі рукавички, флакони з парфумами. Половину я бачила вперше й не відчувала до них нічого, але намагалася не виказувати здивування.

Елсі дістала невелику коробочку й обережно відкрила її.

— А це… — Вона підняла маленьку брошку з жіночим профілем. — Маркізи Анель. Ви, мабуть, випадково залишили її.

Я простягнула руку. Брошка була зі світлого металу, а профіль вирізьблений настільки тонко, що можна було розгледіти окремі пасма волосся.

На душі стало гірко. Анель не була моєю матір’ю. Я ніколи її не бачила, не чула її голосу й не мала жодного спогаду, який міг би боліти. У старому світі я була сиротою від народження, тому навіть сумувати за батьками мені не доводилося. Вони не були людьми, яких я втратила. Їх просто не існувало в моєму житті.

Але тепер я знала, наскільки важливою ця жінка була для Ліліт, Даріана й Натаніеля. Її смерть розламала сім’ю, і наслідки відчувалися навіть через роки.

— Гарна, — тихо промовила я.

— Ви часто її носили, — м’яко усміхнулася Елсі.

Я кивнула, запам’ятовуючи цю дрібницю. Саме тоді мій погляд ковзнув до вікна. У нижньому кутку проступав білий візерунок.

— Це ще що?..

Я підійшла ближче й торкнулася скла. Воно було крижаним, а по внутрішньому боці повільно розповзався іній.

— Схоже, якийсь кристал почав барахлити. Кінець весни, а в нас зима вирішила початися.

Елсі теж підійшла до вікна.

— Можливо, на кухні надто сильно охолодили льох магічними кристалами.

— Нормально так перестаралися. Через половину маєтку мороз дотягнувся.

— Я попрошу слуг перевірити.

— Скажи. А то прокинемося вранці зі снігом у спальні.

Елсі усміхнулася й кивнула.

Я ще трохи розглядала крижаний візерунок. Дивно, звісно, але в маєтку працювали десятки магічних артефактів, і я досі не знала, як улаштована половина з них. Тож несправність одного з кристалів здавалася цілком правдоподібним поясненням.

Кассіан сидів у гостьовій спальні маєтку віконта й похмуро дивився у вікно.

Злива не слабшала. Дороги розмило настільки, що повертатися екіпажем було безглуздо, а їхати верхи в таку погоду — небезпечно. Віконт Едісон запропонував залишитися на ніч, і Кассіан не мав розумних причин відмовлятися.

Проте заспокоїтися не міг.

Ліліт уже повідомили, що він повернеться лише вранці. Коли вони бачилися востаннє, вона була здоровою, усміхненою й готувалася зустрічати служницю. Жодних причин для хвилювання не було, але неприємне відчуття вперто не зникало.

«Це через те, що за майже два місяці ми жодного разу не спали окремо. Я просто не звик».

Пояснення здавалося розумним. Останнім часом він звик засинати під її серцебиття. Навіть коли загострений слух вихоплював зайві звуки, присутність Ліліт допомагала зосередитися на чомусь одному.

Тепер навколо були чужі голоси, скрип дверей, кроки слуг і безперервний шум дощу. І жодного знайомого серцебиття.

Кассіан опустився в крісло й прикрив очі.

«Просто незвично».

Гримнув грім. За кілька секунд він насторожився: серед шуму зливи промайнув низький протяжний гул, зовсім не схожий на гуркіт небес.

Кассіан випростався й прислухався, але звук зник.

— Уже вигадую собі казна-що, — пробурмотів він, потираючи перенісся.

Та до вікна однаково підійшов ще раз.

Я вже готувалася до сну. Елсі розчісувала мені волосся, поки я перечитувала коротку записку Кассіана про те, що цієї ночі йому доведеться обійтися без мишки.

Я закотила очі, сховала записку в кишеню халата й нарешті розслабилася.

— Що там із кристалами?

— Поки нічого не знайшли, — відповіла Елсі, заплітаючи мені косу. — Іній помітили й на інших вікнах маєтку. Маг має прибути на світанку й усе перевірити.

Я насупилася. На інших вікнах? Якби проблема була лише в одному кристалі, холод навряд чи поширився б усім маєтком. Та перш ніж я встигла обміркувати це, за вікном спалахнула блискавка.

На мить сад освітився, і між деревами я побачила щось велике. Я різко випросталася. Наступна блискавка розірвала небо за кілька секунд. Але тепер там були лише мокрі дерева, кущі й темні обриси статуй.

«І привидиться ж таке».

— Усе, — промовила Елсі, відкладаючи гребінець. — Тепер спати. Мені сказали, що ви нещодавно перевтомилися, тому треба стежити, щоб ви добре відпочивали.

Я обурено насупилася.

— Ага. Ти в коаліції зрадників!

Елсі прикрила рот долонею й тихо захихотіла.

— Можливо.

— Чудово. Кассіан, Даріан, тепер ще й ти. Мене оточили.

Я лягла й підтягнула ковдру вище. Без Кассіана було незвично. Ліжко здавалося занадто великим, а кімната — прохолоднішою, ніж зазвичай. Елсі зашторила вікна, залишила один слабкий світильник біля дверей і підійшла поправити ковдру.

— Я рада, що ви усміхаєтеся, ваша світлосте, — м’яко сказала вона.

Я поглянула на дівчину. У її голосі не було звичайної ввічливості служниці. Лише щире полегшення, схоже на те, яке я помітила ще під час нашої зустрічі.

— І я рада, — відповіла я. — Це… приємно.

Елсі побажала доброї ночі й тихо вийшла.

Я повернулася на бік, машинально простягнувши руку туди, де зазвичай лежав Кассіан. Пальці торкнулися холодної простирадла.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше