Розділ 5

Після танцю Кассіан на мить заплющив очі й озирнувся довкола. Я прослідкувала за його поглядом і одразу зрозуміла, що він щось шукає.

— Що шукаєте? — тихо запитала я. — Хочете тиші? Можу запитати в кронпринца, де тут тихі кімнати, або вийдемо на балкон. Там має бути спокійніше.

Кассіан поглянув на мене й коротко кивнув. Він виглядав трохи втомленим, хоча все ще тримався рівно, спокійно й настільки достойно герцога, що більшість людей навколо, напевно, взагалі нічого не помічала. А от мене вже починали дратувати аристократи, які пропливали поруч і надто уважно фіксували кожен наш дотик, погляд та рух.

Тому я просто взяла Кассіана за руку. Він здивовано подивився на наші переплетені пальці, але вже за секунду стиснув мою долоню у відповідь, ніби саме так усе й планувалося. Зі сторони це мало виглядати просто як подружжя, яке вирішило ненадовго вийти подихати свіжим повітрям.

Я повела його до найближчого балкона й зачинила за нами двері. Шум зали одразу став глухішим. Я вдихнула свіже весняне повітря, наповнене легкою прохолодою й слабким запахом квітів із палацового саду. Кассіан підійшов до балюстради, сперся на неї долонями й повільно видихнув.

Я стала поруч і легко торкнулася його плеча.

— Все точно добре? Ми були на офіційній частині, привітали імператорську родину й станцювали. Тепер цілком можемо їхати додому. Усі, кому треба, зрозуміють.

Я трохи подумала й додала:

— А решта нехай думає, що я просто дуже ніжна й швидко втомилася.

Кассіан тихо засміявся й повернув до мене голову.

— Вам весело, — промовив він. — Я не хочу забирати вас звідси.

Я одразу випросталася й насупилася.

— Кассіане, ви мені важливіший за танці.

Його усмішка трохи змінилася. Я ж продовжила, навіть не надавши власним словам особливого значення:

— Поїхали додому. Вам треба відпочити. На сьогодні вже вистачить шуму. Ви хоч і тримаєтеся, але слуху все одно важко.

Кассіан кілька секунд дивився на мене.

— Ліліт.

— Що?

— Ви щойно сказали, що я вам важливіший за танці.

Я кліпнула.

— Ну… так.

— А ви любите танцювати.

— Дуже.

Він ледь усміхнувся. Я повільно примружилася.

— Не робіть із цього щось дивне. Ви мій чоловік. Звісно, мені важливіше, щоб вам не було боляче, ніж покрутитися ще годину під музику.

Кассіан опустив погляд на наші руки. Я лише тепер помітила, що досі тримаю його за пальці. І чомусь теж не відпустила.

— Добре, — тихо погодився він. — Тоді поїдемо.

— От і чудово.

— Але спочатку посидимо тут кілька хвилин. Не хочу, щоб ви тягли мене через усю залу, ніби я зараз помру.

Я фиркнула.

— Ви знаєте, що після цієї фрази я тепер саме так і хочу зробити?

— Знаю.

Кассіан усміхнувся ширше й знову повернувся до балюстради. Я стала поруч, усе ще тримаючи його за руку, й подивилася на освітлений сад унизу. Кілька секунд ми мовчали. Потім Кассіан тихо сказав:

— Я радий, що прийшов.

Я повернула голову.

— Навіть із фанфарами?

— Навіть із ними.

Він подивився на мене.

— Я боявся, що весь вечір думатиму тільки про шум. А потім ми танцювали, і я якийсь час узагалі забув про слух.

Я мимоволі усміхнулася.

— Це добре.

— Дуже.

Його великий палець ледь провів по тильній стороні моєї долоні. Серце підозріло збилося з ритму.

«Так. Це просто рука. Абсолютно звичайна рука чоловіка, з яким я сплю в одному ліжку».

За кілька хвилин ми повернулися до зали, щоб попрощатися з імператорською родиною. Попри те, що кронпринц раніше просив у мене танець, він навіть не згадав про це, щойно побачив, наскільки напруженим став Кассіан, хоч той і намагався триматися як ні в чому не бувало. Схоже, люди, з якими спілкуєшся достатньо довго, бачать значно більше, ніж хотілося б показати.

Імператриця м’яко усміхнулася, коли ми ще раз привітали її з днем народження й перепросили за ранній від’їзд. Усю провину я без вагань взяла на себе, але Ліріель, здається, зрозуміла трохи більше й не стала акцентувати на цьому увагу.

— Ліліт, — тепло промовила вона. — Я рада бачити, що ви нарешті стали частіше усміхатися. Раніше ви танці на дух не переносили.

Я кліпнула.

— Оу… часи змінюються.

Жінка тихо засміялася, прикривши губи віялом.

— І це чудово. Але так, їдьте, відпочивайте. За кілька годин ви вже встигли створити достатньо чуток завдяки маркізі Вельор. Вона тепер не може переказати вашу розмову, не згадавши при цьому борги власного чоловіка дому Астерос, тож можете залишити прийом із чистою совістю.

Я задоволено хмикнула.

— Сама винна. Треба було менше цікавитися моєю маткою.

Альдрік поруч різко відвернув голову, а Кассіан тихо кашлянув у кулак. Імператриця лише похитала головою.

— Саме тому вам краще їхати зараз, поки ви ще не перетнулися з графинею Аткінс.

Я на мить замислилася.

— Це та, що з бастардом? — абсолютно невинно запитала я.

Кронпринц поперхнувся повітрям. Я навіть не глянула в його бік.

— Вона ж іще постійно намагається запустити якусь нову чутку, щоб усі забули справжню причину її розлучення.

Імператриця закрила нижню половину обличчя віялом, але по очах було видно, що сміх вона стримує насилу. Кассіан узагалі відвернувся.

— Саме вона, — спокійніше підтвердила Ліріель. — Тож вам справді краще не перетинатися. Ви їй хребет перекусите своєю елегантною прямотою.

— Я дуже чемна.

— Безперечно.

— Бачите? Навіть імператриця підтверджує.

Кассіан повільно повернув голову до мене.

— Вона щойно сказала зовсім не це.

Я проігнорувала. Ліріель усміхнулася ширше.

— Просто, коли підете до виходу, уникайте зачіски з павичевим пір’ям.

Я скривилася.

— Боже, вона що, обскубала цілого птаха?

Альдрік уже почав сміятися.