4.7

У день палацового прийому мені нарешті принесли сукню. Обирати її я мала сама, але між роботою, вправами для Кассіанового слуху, танцями й походами до стайні так і не знайшла часу. Зрештою слуги орієнтувалися на кольори та фасони, які Ліліт носила раніше.

Сукня була пудровою, із квітковим візерунком на корсеті, вишитим подолом і широкими бретелями, що відкривали плечі. Ніжний образ дещо змінювався, варто було опустити погляд до V-подібного декольте. Схоже, на примірку все-таки треба було прийти.

— Ой… — протягнула служниця. — У вас, звісно, є що показати, але вам буде зручно?

Я підійшла до дзеркала. Виріз не здавався вульгарним, просто ненав’язливо повідомляв, що герцогиня Астерос може похвалитися не лише довгим язиком. У минулому житті таке декольте не викликало б у мене запитань.

— Гарно. Несіть прикраси, бо спізнимося.

Волосся зібрали в зачіску з м’яких локонів, на шию застебнули тонку підвіску, додали довгі сережки й браслет. На зап’ясток повісили віяло з пір’ям.

— Усе?

— Так, ваша світлосте.

— Тоді ходімо рятувати імператорський прийом моєю присутністю.

Служниця засміялася, а я рушила вниз, подумки повертаючись до Кассіана. За останні дні він навчився відсіювати голоси, музику, навіть вигуки й удари мечів на тренувальному полі. Проте переповнена палацова зала могла виявитися складнішим випробуванням.

«Якщо стане погано, їдемо додому. Байдуже, хто що скаже».

Кассіан чекав унизу в темному парадному камзолі зі срібною вишивкою на комірі й манжетах. Акуратно вкладене волосся, бездоганна постава — хоч став у палаці замість декоративної статуї. Почувши мої кроки, він обернувся. Погляд ковзнув по обличчю, зачісці, сукні й зупинився нижче.

— Щось не так?

Він підняв очі.

— Ні.

Я глянула на власне декольте.

— А-а.

— Що «а-а»?

— Нічого.

«Буде весело».

У кареті Кассіан намагався дивитися у вікно. На кожній вибоїні це вдавалося дедалі гірше.

— Досить так уважно вивчати вулицю.

— Я просто дивлюся.

Я звела брову. Він відкрив рот, мимоволі опустив погляд і почервонів.

— Вони стрибають.

Кассіан махнув рукою в бік моїх грудей і закрив обличчя долонею. Кілька секунд я дивилася на нього, а тоді розсміялася.

— Нехай собі. Я навіть не відчуваю.

— Радий за вас.

— Нещодавно ви цілком зручно на них спали.

Він прибрав долоню.

— Ліліт. Ви це навмисне.

— Лише констатую факти.

— Прекрасно знаючи, як це звучить.

— Добре, не мучитиму.

Карета підстрибнула. Його погляд знову смикнувся вниз, і ми зустрілися очима.

— Ви нестерпна.

— А ви надто чесний очима.

Він усміхнувся.

***

Перед палацом Кассіан допоміг мені вийти й запропонував лікоть. Щойно відчинилися двері великої зали, нас накрила хвиля розмов, сміху й музики. Дзвеніли келихи, шелестіли сукні. Рука чоловіка під моєю долонею напружилася.

— Нормально?

— Поки так.

— Якщо що, дивіться на мене.

Він скосив очі.

— Після карети це небезпечна порада.

— На обличчя.

— Важливе уточнення.

Ми пройшли далі. Кассіан поступово розслаблявся, і я вже сподівалася на спокійний вечір, коли до нас підійшов Ашер.

— Ваша світлосте. Герцогине, ви чудово виглядаєте.

— Дякую.

— Цей фасон вам дуже пасує.

— Ашере, — втрутився Кассіан. — Ти вже привітався.

— Я зробив комплімент твоїй дружині.

— Я чув.

Ашер усміхнувся, а я прикрила губи віялом.

— Кассіане, ви дивно поводитеся.

— Цілком нормально.

— Звісно, — погодився Ашер таким тоном, що стало ясно: спокою чоловікові не дадуть.

Про новий слух він уже знав і говорив неголосно. Коли поруч слуга почав збирати келихи, Ашер непомітно відвів нас убік.

Невдовзі до нас приєдналася Глорія в насичено-зеленій сукні зі срібною вишивкою.

— Ліліт, яка ти гарна!

Вона оглянула мене й затримала погляд на декольте.

— О-о… Дай помацати.

Я виставила віяло.

— Киш, видро. Я тобі не лялька!

— Сама видра, герцогине, — відказала вона й нахилилася до мого вуха. — У ляльок немає таких грудей.

Я мало не вдавилася сміхом. Кассіан почервонів і відвернувся, а Ашер закусив губу.

— Не смій, — буркнув чоловік.

— Я нічого не сказав.

Глорія здивовано поглянула на них.

— Що відбувається?

Я взяла її під руку.

— Ходімо, покажеш мене всім.

— Ви це почули? — здогадалася вона, дивлячись на Кассіана.

— На жаль.

Її плечі затремтіли від сміху. Схоже, сотня аристократів була далеко не найстрашнішим випробуванням для нового слуху мого чоловіка.

***

Ми з Глорією зробили коло залою, розмовляючи з усіма, хто хотів привітати нову герцогиню Астерос. Мене питали про маєток, батьківський дім і життя з Кассіаном. Я відповідала, згадувала вивчені імена й навіть почала почуватися впевненіше.

Тоді нас покликала маркіза Анна Вельор. Пишна жінка у фіолетовій сукні з перлами на шиї усміхалася так солодко, що я насторожилася. Глорія ледь стиснула мою руку.

— Ваша світлосте, чудово виглядаєте.

— Дякую, маркізо. Як ваші діти?

«Недарма вчила ті списки».

— Обидва навчаються в імперській академії. До речі, про дітей… Коли ви плануєте? Чула, ви з герцогом прекрасно ладнаєте. У такої пари мають бути гарні діти.

Я зберегла усмішку.

— Відколи цікавість до чужої спальні стала ознакою хорошого тону?

Її віяло завмерло.

— Я лише…

— Краще подбайте, щоб ваш чоловік не програвав статки швидше, ніж ви встигаєте позичати гроші в герцога Астероса.

Глорія поруч затихла. Я нахилилася до маркізи й додала тихіше:

— А не про те, хто й коли завагітніє.