4.3

Підготовка до прийому виявилася значно напруженішою й енергозатратнішою, ніж я уявляла. Як і раніше, щовечора я повторювала уроки аристократії, хоча тепер вони відбувалися переважно тому, що бібліотека стала для Кассіана одним із найтихіших місць у маєтку. За місяць я вже встигла вивчити близько двадцяти важливих імен, їхні родини, зв’язки й більшість небезпечних тем для розмов.

Проблема була зовсім не в цьому. Проблема була в тому, що мені потрібно було бути всюди й одночасно.

Кассіан тренувався стабілізувати слух. Спочатку одночасно говорили лише я й Едан. Ми тихо обговорювали справи маєтку, а Кассіан сидів неподалік і намагався зосереджуватися на одному голосі, не реагуючи на інший.

Кілька разів довелося зупинитися. Він рефлекторно затуляв вуха руками, заплющував очі й кілька секунд просто сидів, відновлюючи дихання. Я одразу підходила ближче.

— Все добре, — тихо промовила я. — Це лише перша спроба. Відпочиньте й спробуєте ще.

Кассіан піднімав на мене очі, кивав і слабо усміхався. Невдовзі ми пробували знову.

Після першої вдалої спроби я повернулася разом із ним до кабінету, прихопивши власну роботу. На жаль, гострий слух герцога не звільняв від обов’язків ні його, ні мене. Але залишатися поруч поки було потрібно хоча б до того моменту, коли стан стабілізується настільки, щоб він не напружувався від двох одночасних голосів.

Едан звільнив мені свій стіл, який посеред Кассіанової берлоги виглядав справжньою оазою порядку, а сам пересів у крісло біля каміна зі своїми документами. Я працювала як завжди, але в якийсь момент краєм ока помітила, що Кассіан почав незадоволено коситися в мій бік.

Потім — писати швидше. Я теж прискорилася. Він помітив. Перо зашурхотіло ще активніше.

«Він зараз серйозно зі мною змагається?»

Я вирішила не звертати уваги. Якщо ми почнемо кепкувати одне з одного, роботи сьогодні більше не буде.

— Едане… — пробурмотіла я, схилившись над черговим списком. — А чому в нас одна й та сама людина отримує заробітну плату двічі?

— М? — управитель підняв голову. — Можливо, аванс?

Я іронічно закивала.

— Мгм. Моніка Ейшлі й Ейшлі Моніка. Окремі рядки. Однакові виплати.

Едан відклав документ. Кассіан теж перестав писати.

— Якщо друга дівчина справді має ім’я, яке випадково збігається з прізвищем першої, я особисто перед нею перепрошу. Але якщо одна й та сама людина постійно отримувала подвійну зарплату, це вже не дуже добре. Треба зрозуміти, хто саме помилився. Бо саму Моніку я звинувачувати не хочу. Я б теж мовчала, якби одного дня мені почали давати вдвічі більше грошей.

Кассіан тихо фиркнув.

— Дуже морально.

— Хто щастя своє лякає?

— Герцогиня Астерос, очевидно, ні.

Я поважно кивнула. Едан уже підійшов до мене, пробіг очима по рядках і забрав аркуш.

— Я перевірю особову книгу персоналу.

— І того, хто формував відомості, — додала я. — Якщо це механічна помилка, нічого страшного. Але якщо хтось навмисно створив другу людину в документах…

— То гроші міг отримувати взагалі не працівник, — закінчив Кассіан.

— Саме так.

Едан коротко кивнув і вийшов.

— У вас талант знаходити проблеми, — зауважив Кассіан.

— Неправда. Вони самі лежать переді мною й кричать.

— Я нічого не чую.

Я повільно підняла на нього очі.

— З вашим слухом це дуже слабкий жарт.

— Мені сподобався.

«Постачальники, подвійні зарплати… Ще трохи — і замість тимчасової герцогині я стану місцевою податковою службою».

За годину я знову поглянула на Кассіана. Його рукав уже був у чорнилі, а сам він писав значно швидше, ніж раніше, раз у раз звіряючи наші купки паперів.

— Кассіане, — засміялася я. — Ви зараз помилок наробите. Не поспішайте.

Перо надто сильно натиснуло на папір і прорвало його. Кассіан тихо вилаявся, а потім повільно перевів погляд на мій стіл: рівні стопки, чисті аркуші, чорнильниця на своєму місці й жодної плями на рукавах.

— Як ви це робите? Це неможливо.

Я підійшла ближче, забрала зіпсований аркуш і підсунула чистий.

— У нас робота різна. У мене більше цифр, а вони коротші за слова. Ви ж приймаєте важливі рішення важливого герцога. Вам треба більше думати над формулюваннями, щоб випадково не продати герцогство за козу.

Кассіан пирснув.

— За хорошу козу ще можна подумати.

— Ні. Навіть не починайте.

Я швидко переглянула кілька документів біля його ліктя й поплескала чоловіка по плечу.

— Я здебільшого звіряю, рахую й шукаю розбіжності. Тому не бачу сенсу мірятися швидкістю роботи. Але от охайністю…

Я демонстративно поглянула на чорнильну пляму біля його зап’ястка.

— Тут я перемогла.

— Це бойова рана.

— Це чорнило.

— Ви не поважаєте труднощі моєї праці.

— Я дуже поважаю. Особливо ту частину, де ви заради перемоги над дружиною влаштували двобій із канцелярією й програли.

— Я ще не програв.

Я озирнулася на порваний аркуш, плями чорнила й перо, яке вже виглядало так, ніби довго не проживе.

— Кассіане. Ви програли хвилин сорок тому.

Він важко відкинувся на спинку крісла.

— Ненавиджу бухгалтерів.

Я завмерла лише на мить.

«Ой».

А потім спокійно усміхнулася.

— А я їх люблю. Корисні люди.

— Підозріло захищаєте.

— Бо хтось же має рятувати вас від продажу герцогства за козу.

Кассіан фиркнув і знову взяв чистий аркуш. Цього разу писати почав повільніше.

— І все одно я швидше закінчу.

— Звісно, ваша світлосте.

Запала коротка тиша.

— Ви зараз мені не вірите.

— Абсолютно.

Всівшись на місце, я раптом замислилася. На мить заплющила очі, намагаючись згадати, за що саме зачепилася свідомість кілька секунд тому, а потім підвелася й без пояснень узяла зі столу Кассіана один із документів.