2.4

— А яким ви бачите мого батька? — обережно запитала я. — Він теж у списку.

Кассіан відкинувся на спинку стільця й замислився. Принаймні не скривився від самого імені Натаніеля.

— Вправний політик. Розуміється на торгівлі, відчуває вигідні угоди й добре веде перемовини. Але як людина закритий. Після смерті вашої матері взагалі став схожим на стіну.

Я завмерла.

«Тепер ще з’ясовувати, коли й від чого померла мати. Простіше оголосити, що в мене амнезія».

— Зрозуміло. Тоді продовжимо. Примітка «не згадувати покійну Анель», бачу, тут не випадково.

Він кивнув і не став розпитувати. Я підтягнула список ближче.

— Залишилося дев’ятнадцять родів. Треба вивчити обличчя, родинні зв’язки, інтереси й не запитати когось про програного коня.

— Якщо переплутаєте, допоможу.

— А якщо вас не буде поруч?

— Чарівно усміхнетеся.

— До кінця життя це згадуватимете?

— Поки працює.

— Нестерпна людина.

— Запишіть біля мого імені.

Я потягнулася за пером і вивела на краю аркуша: «Кассіан Астерос — не говорити, що він чарівний. Починає сперечатися».

Він прочитав і підняв брову.

— Я такого не казав.

— Мої політично важливі спостереження.

Кассіан фиркнув, але аркуш не забрав.

***

До спальні ми повернулися пізно. Я вмостилася з книжкою, а Кассіан знову розглядав долоню.

— Що там?

Він опустив руку, мимохідь перевіривши, скільки місця я зайняла.

— У храмі казали стежити за змінами. Крім нюху й того загоєння, нічого не помітив.

— Минуло кілька днів. Нас попереджали, що сила може розвиватися повільно.

Кассіан повернувся до мене.

— Не люблю чекати невідомо чого. Навіть не знаю, чи можу це розвивати.

«Ще й як. Але пояснення про головного героя новели навряд чи допоможе».

Я відклала книжку й підперла голову долонею.

— Вас переважно дратують різкі запахи?

— Так.

— Може, спробувати відчути слабкі? Або розрізнити кілька окремо?

— Тренувати нюх?

— Принаймні з’ясуємо його межі. Без ножів.

Він усміхнувся.

— Не забудете мені цього?

— Не сподівайтеся.

Кассіан замислився, і я кивнула на столик.

— Там крем для рук, парфуми й олія для волосся. Перевіримо?

За кілька хвилин між нами стояли три флакони. Я прикрила етикетки й відкрила перший. Кассіан злегка вдихнув.

— Троянда. І ваніль?

Я звірилася з написом.

— Правильно.

У другому він упізнав мигдаль та апельсинову цедру, над третім замислився довше.

— Хвоя, кедр… щось гірке.

— Полин.

Я закрила флакон. Кассіан розглядав решту вже із цікавістю.

— Принаймні тепер знаємо, що ви розрізняєте складники, — сказала я. — А решту перевіримо завтра. Хочу спати, а не влаштовувати лабораторію в ліжку.

— Де ж ваш державний кордон?

Я поглянула на подушки.

— Удосконалюю оборону. Потерпіть ще трохи мою звичку окуповувати ліжко — скоро повернетеся у свої покої.

Кассіан мовчки спостерігав, як я збираю подушки з дивана й крісла та складаю посеред ліжка стіну.

— Можете спати на дивані, — запропонувала я. — Щоправда, подушок там уже немає.

— Забрали всі?

— Безпека держави потребує ресурсів.

Він оглянув споруду.

— А якщо вранці вона знову буде на підлозі?

— Врахувала помилки. Тепер стіна вища.

— Геній військової стратегії.

— Не знецінюйте.

Кассіан ліг і подивився на мене поверх укріплень.

— Ви справді чекаєте, коли цей місяць закінчиться?

Я затрималася, поправляючи ковдру.

— Окремі покої — це зручно. Ніхто не звинувачуватиме в територіальній експансії.

Він хмикнув і замовк. Я заплющила очі.

«Так буде простіше. Менше звикати».

Після довгого дня заснула швидко. Снилася магія, яка пожирала аристократів із нашого списку. Там ще були кінь і карти, але з’ясувати їхню роль я не встигла: мене різко смикнуло назад.

Я скрикнула й розплющила очі. Крізь штори пробивалося місячне світло. На талії лежала тепла рука, зовсім близько чулося прискорене дихання.

— Тихо, — прошепотів Кассіан. — Ви ледь не впали.

Я озирнулася. Він лежав упоперек зруйнованої фортеці, утримуючи мене біля самого краю матраца. Торкнулася його руки, і Кассіан відпустив мене, трохи відсунувшись.

— Крізь сон відчув, що ви падаєте. Сам не зрозумів, як устиг підхопити.

— Новий прояв сили? Реакція?

— Не певен. Але фортецю більше не будуйте. Схоже, наткнулися на неї й вирішили шукати обхід.

Я визирнула за край.

— План спрацював неідеально.

Кассіан потер обличчя.

— Злякався.

— Тут невисоко. Прокинулася б із синцем, але не померла.

— Зараз розумію. А тоді ви просто зникли з ліжка.

Я замовкла. Він ліг на подушку й повільно видихнув.

— Прокинувся раніше, ніж зрозумів чому. Відчув, що щось не так.

Я подивилася на розкидані подушки.

— Фортецю визнано небезпечною для населення.

— Нарешті.

— Від кордону ще не відмовляюся.

— Ліліт, спіть на своїй половині.

— Я сплю.

— Щойно намагалися залишити ліжко через край.

— Не звинувачуйте в несвідомих рішеннях.

Він засміявся, прикривши очі долонею. Я посунулася ближче до середини, не відновлюючи укріплень.

«Без кордонів. Задля безпеки держави».

Кассіан повернувся на бік. Я ще довго не могла заснути: він прокинувся до того, як я впала.

***

Вранці я знову повернулася до цього.

— Варто записати. Ви мечник, реакція й так гарна, але крізь сон…

Кассіан вийшов з-за ширми, намагаючись застебнути манжету. Я простягнула руку. Після короткої паузи він подав мені зап’ясток.

— Може, спав не так міцно. Або ви щось зачепили, і звук мене розбудив.