29

«Ми вічно чекаємо відповідного моменту, щоб сказати найважливіше і не встигаємо озирнутися, як час витікає крізь пальці.»

Стейсі

Відчуваю себе просто жахливо, все тіло болить та чухається через ці кляті бинти. Мені дійсно пощастило, що я залишилася без переломів та серйозних ран, все ж таки бійка була — одна дівчина на п'ятьох чоловіків. 

Перший кого я побачила, коли отямилася, був Ітан і я досі не можу в це повірити. Він кожного дня приходить до мене, сидить поруч і робить все, що я попрошу. Іноді з ним приходить Софія, ми начебто потоваришували з нею. Абігейл розповіла мені, що саме Ітан довіз мене до лікарні і був поруч під час операції. Також вона розповіла, що вони з Тайлером ледве витягли його з лікарні у перший день як я сюди потрапила. Цей чоловік настільки сильно плутає мене, що я навіть боюся спитати в нього, чому він так переживає за мене. Або я просто боюся почути не ту відповідь, яку б хотіла. 

Прокинувшись на ранок, я змогла самостійно встати з ліжка і сходити до вбиральні. А потім до палати увійшов ніхто інший, як Ітан, саме в той момент, як я сіла на ліжко. У руках він тримав пакет соку. 

— Ти чому вставала самостійно? — опинився біля мене. 

— Привіт, Ітан, — проігнорувала його запитання. — Чому так рано прийшов? Тобі на роботу не потрібно?

— Я взяв відгул, — ставить пакет соку на тумбочку біля мого тимчасового ліжка. 

— Прийшов навіть раніше за лікаря. 

— Я прийшов дещо сказати.

Невже зізнається у почуттях? Я геть не готова, да ще й ці бинти, синці та і я навіть без макіяжу. 

— Ми дізналися, хто наказав тим придуркам розгромити ваш ресторан, — погляд Ітана відрізняється від того, що я звикла бачити. 

— І хто? — я можу здогадуватися хто і навіщо, але нехай Ітан підтвердить мої здогадки. 

— Патриція Лі … вона вже затримана правоохоронними органами. 

— Їй було замало, що вона покинула мене? Навіщо взагалі влаштувала цей цирк? — це питання було ні для кого, просто риторичне запитання. 

— Ти в порядку? 

— Я в порядку з того моменту, як зрозуміла, що вона не повернеться до мене, тож не потрібно так хвилюватися. 

— Точно? — киваю у знак згоди. 

Приємно коли хтось турбується про тебе та твої почуття. 

У двері постукали, а потім зайшли, це мій лікар.

— Добрий ранок, Стейсі, — підходить до мого ліжка, тисне руку Ітана, — І вам добрий ранок.

— Добрий ранок, — відповідаємо в унісон. 

— Стейсі, у вас є якісь скарги? 

— В мене вже болить рука від крапельниці, мені ще довго з нею ходити? 

— Сьогодні в обід знімемо.

— Чудово, — полегшено видихаю. — То може й випишете мене? 

— Не все одразу, Стейсі, — закочую очі. 

— Як скажете. 

Лікар перевіряє мої показники та температуру. 

— Сходиш сьогодні на МРТ головного мозку і потім до мене зайдеш, — записує щось у блокнот. 

— Добре.

— О котрій її на МРТ? — лікар повертається до Ітана і віддає йому якийсь папірець.

— Тут все написано, містере Дрю, — Ітан читає те, що написано там, — До зустрічі.

— До зустрічі, лікарю, — прощаюся я і після чого він зникає за дверима палати. — Що там написано?

— Написано, що тобі потрібно зробити МРТ о дванадцятій годині, а потім треба сходити на огляд до хірурга. 

— Давай мені, — тягнуся за папірцем.

— Він буде в мене, я все одно з тобою піду.

— Навіщо тобі це? — нарешті наважуюся спитати. — Ти проігнорував свої слова, про наше побачення, а зараз цілими днями стирчиш у моїй палаті… я не розумію тебе. 

— Мені телефонують, я відійду.

— Агов, — за лічені секунди Ітан зникає за дверима. — Телефон навіть не дзвонив… брехун! 

Чому я закохалася саме у цього чоловіка? Він навіть не мій типаж. Єдине, що він має від типажу чоловіків, що мені подобаються, це зачіска. 

Ітан не повертався досить довго, тоді я й зрозуміла, що він уникає мене. Можливо не варто було починати цю розмову з ним? Коли годинник пробив без п'ятнадцяти дванадцять, Ітан все ж таки прийшов, але не один, поруч була Софія.

— Стейсі! — малеча відразу побігла обіймати мене, але не сильно, оскільки хвилюється, що мені буде боляче. — Ти сьогодні виглядаєш краще, ніж минулий раз.

— Справді? Стала більш гарною?

— Ні, — хитає головою, — Просто стала більш живою. 

Ітан не втримався і пирснув від сміху, в цей момент я була готова вбити його. 

— Дякую, за чесну відповідь, сонечко.

Проводжу рукою по її м'якому волоссі, Софія посміхається. Така мила дівчинка, навіть не віриться, що її батько Ітан. 

— Допоможемо Стейсі дійти до кабінету лікаря? — чоловік сідає напівприсядки і дивиться на доньку. 

— Тобі боляче і тому потрібно до лікаря? 

— Ні, сонечко, це просто плановий огляд, — заспокоюю її.

— Гаразд, я допоможу. 

Мені було трохи складно йти, тож я спиралася на руку Ітана по дорозі, а Софії тримала мене за іншу руку. 

— Ось ми й прийшли, — відходжу від них. — Зачекайте мене тут, я швидко.

— Гаразд, — Софія відразу хапає руку Ітана і притуляється до нього, це виглядає мило. 

Після МРТ ми всі разом пішли в кафетерії, що був на першому поверсі. Софія замовила собі яєчню з помідорами та чай, Ітан взяв якийсь салат з лососем, а мені замовив курячий бульйон та маленький шматочок торта. Спочатку він був достатнього розміру, але цей тиран попросив зменшити порцію, оскільки мені не можна солодкого багато. 

— Тату, ти такий жорстокий, — Софі також залишилася без десерту. 

— Тобі заборонив лікар, а ти і так вчора забагато солодкого з'їла. 

Дмухаючи на бульйон я зловила себе на думці, що зараз ми схожі на родину, щасливу родину. 

— Щось болить? — Ітан дивиться на мене поглядом, сповненим турботи та ніжності. 

— Ні, нічого. 

Хотіла б я зараз в нього запитати про те, чи подобаюся я йому, але раптом Софія не хоче, щоб я була разом з її батьком. Не можна так необачно питати такі речі, це може ранити почуття дівчинки.