3

«Кохання – найсильніша з усіх пристрастей, тому що воно одночасно опановує головою, серцем і тілом.»

Тайлер важко дихав, він був збуджений, проте дзвінок у двері завдив нам. Я не знала, чи варто йти відкривати двері, раптом там репортери, але у двері, ще раз подзвонили, на цей раз довше та нахабніше.

— Я піду погляну хто там, — не змогла навіть поглянути на Тайлера, мені було ніяково, що я ось так накинулася на нього, хоча, це він першим поцілував мене. 

Обережно підійшовши до дверей, я поглянула у вічко, на порозі стояв мій батько. Відкладати розмову немає сенсу, вона однаково рано чи пізно відбудеться, тож краще одразу з цим покінчити. Думаю, він вже бачив новини. 

— Абігейл Роуз, мала шльондро, нічого не хочеш пояснити? — батько схопив мене за комір і хотів вдарити.

— Ви що собі дозволяєте?! — Тайлер перехопив його руку у повітрі і тим самим не дозволив йому вдарити мене. Вест захистив мене. 

— Ти хто такий? 

— Чоловік Абігейл, — Тайлер відштовхнув мого батька і став переді мною.

— То ти, і є той самий коханець моєї доньки?

— То ви її батько? Я чомусь думав, що ви колектор. 

Тайлер тримався впевнено та спокійно, а ось батько був злий як чорт. 

— Відчепись! Це наша з донькою розмова. 

— Вона моя дружина, і я не дозволю вам розмовляти з нею у такому тоні, а тим паче, — піднімати руку на Абігейл. 

— Через неї я тепер маю виплати подвійну суму! 

— Ви тут лише через гроші?

— Так, тобто ні.. — батько зашарівся. 

— Ви хотіли продати рідну доньку якомусь придурку, давайте я її куплю. — від слів Тайлера мені стало прикро, хоча я й розумію, що він намагається захистити мене.. але ж я не якийсь товар. 

— Два мільйони і вона твоя. 

— Ти в своєму розумі? — я спробувала втрутитися в розмову, але Тайлер навіть не дав мені вийти з-за його спини.

— Три мільйони і ви навіть не думаєте давати інтерв'ю репортерам. 

— По руках, — батько зрадів такій пропозиції. Такій вигідній пропозиції. 

— Готівкою чи на банківський рахунок? 

— Готівкою, — сухо мовив той.

— Тоді зустрінемося завтра біля вашого будинку. 

— Чому я маю довіряти тобі?

— Гадаю, це я той, хто має сумніватися у чесності ваших слів. 

— Кхм.. гаразд, тобі завтра біля мого будинку. — батько вийшов з квартири і Тайлер закрив двері. 

— Ось і все. 

— Дякую, але міг не так очевидно називати мене предметом.

— Що?

— Не розумієш? Ти тільки що, купив мене, як якусь річ! Звісно я вдячна за допомогу, не подумай, що я невдячне стерво, проте.. я також людина і в мене є почуття! — відійшла від Тайлера. Потрібно закінчити збирати валізу. Перевівши подих я дістала спідню білизну і склала її до спеціального пакету, після чого помістила до валізи. Я не збиралася брати всі свої речі, тож склала лише найновіші. Також я зібрала деяку косметику, та прикраси. Закривши валізу я поглянула на Тайлера.

— Ти спиш? — підійшла до чоловіка. — Тайлер, — помахала рукою перед його обличчям, — нам час їхати.. Тайлер! 

— Що сталося?! — бідолах аж підскочив з дивана.

— Поїхали, — попрямувала до виходу.

— Поїхали. 

Було диво покидати цю квартиру, я прожила в ній три роки і навіть не думала переїхати кудись. Навіть вмовила Алекса пожити тут якийсь час після весілля. Хоча зважаючи на всі обставини, він навіть і не збирався сюди переїжджати, він хотів мене кинути під вівтарем, тому так легко погодився на моє прохання. 

Тайлер завантажив мою валізу до багажнику і ми нарешті рушили. Батька не було видно, вочевидь пішов вихвалятися друзям, що скоро знову буде при грошах. 

Повернулися ми до будинку Тайлера коли вже було темно на дворі, його будинок підсвічувався з усіх сторін і це виглядало настільки гарною, що я мит чи дві просто стояла дивлячись на будинок. 

— Я куплю крісло-мішок і буду по вечорам сидіти на вулиці заради цього виду, — можу присягтися, що побачила легку посмішку на обличчі цього айсбергу на ім'я Тайлер.

— Тоді і намет одразу купуй, з завтрашнього дня починається сезон дощів. 

— А от і куплю, не хвилюйся, — передражнила його. 

— Абігейл, — сиротинці пробігли по спині від його тону. — Ходімо покажу твою спальню.  — більш спокійно мовив він, тож я пішла хвостиком за ним. Мою валізу заніс Ітан і вже чекав у будинку. 

— Дякую за сьогодні, — вони з Тайлером потисли руки. 

— Я вільний?

— Так, завтра в тебе вихідний, не забудь.

— Гаразд, — Ітан пішов в сторону дверей, — На добраніч, Абігейл. — гадаю, він сказав це, лише з ввічливості. 

— І тобі, Ітан. 

Двері за чоловіком зачинилися і Тайлер продовжив шлях до моєї кімнати. Ми підіймалися вже знайомими мені сходами і також на другий поверх. Я навіть почала думати, що ми йдемо до його кімнати, але ні, ми промайнули двері до кімнати Тайлера і зупинилися біля тих, що були поряд. 

— Тут трохи не облаштовано, — сказав він, коли ми зайшли до кімнати, — Тож ти можеш додати сюди все, що тобі необхідно. — моя валіза стояла по центру цієї кімнати, вона була трохи менше ніж у Тайлера, але це й на краще, навряд чи я б змогла заснути одна у великій кімнаті.

— Що це за двері? 

— Вони ведуть до моєї кімнати, але з мого боку там стоїть шафа.

— Зрозуміло, — кімната була досить світлою, тут була чудернацька люстра у вигляді квітки, якщо так поглянути, то тут більшість речей, мають принт з квітами. Цікаво, чия це була раніше кімната? 

— Дай телефон, я напишу тобі свій номер, — віддала телефон і він швидко записав свій номер і набрав себе, щоб в нього був і мій, — Навіть не думай змінювати те, як я підписав! 

— Гаразд… коханий чоловік, сердечко, — прочитала те, як він підписав свій номер.

— Нам ще багато потрібно обговорити, але в мене немає сил, тож відкладемо все на завтра. — Тайлер повів рукою по волоссю та позіхнув. 

— Як скажеш, я живу тут на твоїх умовах. 

— Добраніч, Абігейл.