Розділ 17

Винна кімната містилася під рестораном, у старій кам’яній частині комплексу. Сходи вели вниз, і повітря ставало дедалі прохолоднішим. Уздовж стін стояли дерев’яні шафи з пляшками, посередині — круглий стіл, накритий на чотирьох.

На нас чекали Томислав Вукович і керівниця комунікацій курорту Дора Павич. Томислав був нижчим, ніж здавався на фотографіях, кремезним, із густим сивим волоссям і засмагою людини, яка достатньо часу проводить надворі, але ніколи не носить речі сама. Він підвівся, потиснув руку Святославові, мені поцілував повітря біля щоки.

— Нарешті познайомився з найцікавішою парою нашої програми, — сказав англійською. — Фотограф-документаліст і журналістка «Лінії». Приємний збіг для анонімної перевірки.

Ми сіли без запитань про те, звідки Томислав знає наші професії. Я поклала серветку на коліна, відчуваючи каблучку на пальці виразніше, ніж будь-коли.

— Якщо перевірка анонімна, хтось мав її проводити, — відповіла я.

— Звичайно. Ми пишаємося сервісом і не боїмося оцінки. Однак прихована зйомка технічної території не стосується медового місяця.

Дора розгорнула планшет. На екрані була фотографія з камери біля службової хвіртки: Святослав поруч із Лукою, час — день нашої прогулянки до нижнього мису. Нічних кадрів вони не мали.

— Працівник перевищив повноваження, — продовжив Томислав. — Ми з’ясовуємо, чому він провів гостя до зони, де діють правила безпеки.

— Лука не знав, що я фотографуватиму будівництво, — сказав Святослав. — Він показав вихід до берега.

Томислав ледь підняв один кутик губ, та його погляд лишився холодним і уважним.

— Ви захищаєте його. Це гідно. Та ми обоє розуміємо, що професійний фотограф не носить телеоб’єктив випадково.

Офіціант приніс холодну закуску і налив вино. Святослав накрив долонею свою склянку. Я теж відмовилася. Їжа між нами виглядала недоречною, як декорація, яку забули прибрати перед допитом.

— Ви хотіли обговорити зйомку нових вілл, — нагадала я.

— Саме так. Нам потрібен погляд людини з репутацією пана Орлика. Я готовий завтра показати проєкт офіційно. Ви отримаєте архітектурні плани, доступ до всіх дозволених зон, коментар інженера. Натомість очікую професійної коректності: кадри, зроблені з порушенням правил, не залишають територію курорту.

— Ви пропонуєте доступ в обмін на видалення фотографій, — сказала я.

— Пропоную не публікувати матеріали, отримані незаконно.

— Зі старої дороги можна знімати ворота без входу на приватну територію, — відповів Святослав. — Якщо ви маєте на увазі саме ті кадри.

Відкритої погрози в його голосі не було, але Томислав її почув. На секунду в кімнаті запала тиша, яку заповнював компресор винної шафи.

— Отже, вночі там теж були ви, — промовила Дора.

Святослав не підтвердив і не заперечив. Я втрутилася раніше, ніж розмова перетворилася на змагання мовчання.

— Чому до нових вілл привозять матеріали після опівночі?

Томислав перевів погляд на мене.

— Щоб не перекривати дорогу трансферним машинам удень. Курорт працює.

— Чи діє припис про зупинення робіт?

— Ні. Був припис щодо старого прибережного проходу після зсуву ґрунту. Наші юристи та інженери виконали вимоги. Решта — інтерпретації колишньої консультантки, яка має особистий конфлікт із компанією.

Отже, він знав про Івану. Можливо, ще не знав, що саме передала вона, але коло звузилося.

— Чи готові ви надати копії чинних дозволів і технічних висновків для матеріалу? — запитала я.

— Після підписання угоди про конфіденційність — так. Ви ж розумієте: комерційні документи не роздають гостям за вечерею.

— А відповідь для публікації?

Томислав узяв склянку, покрутив ніжку між пальцями.

— Пані Бойко, ви приїхали оцінити програму для молодят. Усі ці дні наші працівники робили все, щоб ваш відпочинок був бездоганним. Сподіваюся, ви не дозволите сторонньому інтересу знецінити їхню роботу.

Сервіс справді був хорошим, а працівники не відповідали за дозволи. І зараз Томислав прямо вимагав, щоб на цьому я й зупинилася.

— Я не збираюся знецінювати працівників, — сказала я. — Але й не збираюся удавати, що територія закінчується там, де закінчується гостьова доріжка.

Святослав повернув голову до мене. Його коліно торкнулося мого під столом — цього разу не випадково.

Томислав більше не намагався створити видимість дружньої вечері. Він повідомив, що до завершення внутрішньої перевірки доступ Святослава за межі гостьових зон обмежений. Курорт залишає за собою право звернутися до редакції та юристів у разі публікації приватних матеріалів.

— Завтрашня програма для вас поки не скасована, — додала Дора. — Ми не хочемо псувати останній день через непорозуміння.

Нас відпустили через сорок хвилин. Закуску майже не торкнули, вино лишилося у склянках.

На сходах Святослав узяв мене за лікоть.