Глава 32

Коли годинник пробив дванадцяту, я вже стояла посеред великого дзеркала у кімнаті Зайнаб, милуючись собою. Темно-синій кандур, який ми трохи оновили, зробивши його на талії більш тісним, ідеально сидів на мені. Навіть дівчина загорілась моєю ідеєю надавати сукні форми і пообіцяла, що тепер тільки так і носитиме ці прямі мішки. Поверх сукні Зайнаб одягла на мене синій абай (прозора сукня, на якій нитками вишито візерунки), який я теж трохи підправила. Я дістала з гардеробу дівчини ремінь, який з самого початку призначався для джинсів. Ним я й підв’язала другу сукню на талії, роблячи фігуру більш виразною. На диво, образ сподобався як мені, так і дівчині, що тільки тим і займалась, що без зупинку говорила.

Доки я пила каву, вона “чаклувала” над моїм волоссям, то крутячи його, то вирівнюючи. Мені на секунду навіть здалося, що вона взагалі спалить його і тоді точно буду ходити в хустці.

Та, на диво, її недбалі локони мені сподобались. Можливо, усе діло в штуці на моїй голові, яку Зайнаб називала тикою. Тепер я як справжня східна красуня.

-Я теж хочу кандур підв’язати! -вертячись навколо мене,вона старанно чіплялась за свою рожеву сукню, звужуючи її у талії. Звичайно, якби я не знала, що Шахіра дозволяє їй робити з одягом, що дівчинці заманеться, не стала б допомагати.

-Дай но я. -взявши маленьку шпильку, я акуратно підв’язала сукню. -Все!

-Тепер ходімо мамі покажемо.

Зайнаб вхопила мене за руку, біжучи до дверей. Не звикла до такого одягу, я ледь не впала, через що дівчина йшла набагато повільніше.

Шахіру ми знайшли у вітальні, вона роздавала вказівки служницям, поважно склавши руки.

-Мамо! -гукнула Зайнаб, привертаючи увагу жінки.

-О, Медіно, Зайнаб. Виглядаєте просто чудово. -коли вона підійшла ближче, провела рукою по моїй сукні, яка, на моє щастя, закривала усі синці на тілі. -Тобі дуже личить.

-Дякую! Зайнаб наполягала на тому, аби я приміряла.

-Забери цей лук собі. -відмахнулась дівчинка, проходячи у вітальню та беручи до рук яблуко. -Буде тобі на згадку про мене.

-Це не дуже в моєму стилі, але дякую.

-Дівчатка, гайда за стіл. Ви зі своїми нарядами про їжу зовсім забули. -трохи суворо сказала Шахіра, вказуючи рукою на стіл. Служниці тут же почали накривати його.

Смачно пообідавши, я ледь змогла встати з стільця та піти в сад, розвіятись трохи. Дякуючи Зайнаб, яка показала дорогу, я не заблукала в численних деревах та охайно підстрижених кущах. Зараз я сиділа на одній з лавок біля ще одного фонтану цього дому. Він був маленьким, але не менш гарним.

Я прихопила з собою вже заряджений телефон, маючи намір зв’язатись по ватсапу з Зорькою. Вона хвилюється, напевно.

Я підійняла телефон, розглядаючи своє відображення та чекаючи на відповідь від подруги.

-Медіно. -гукнула Зоряна, жуючи щось. -О мої боги, що у тебе на голові? Тебе що, араби викрали та нареченою зробили?

-Ти нестерпна. -я почала сміятись, відмахуючись. -Готуй вушка,я тобі таке розкажу.

-Здивуй. -кусаючи хотдог, сказала Зоряна.

-Я в Італії.

-Що, в біса, ти сказала? -її брови грізно звелись, а морква смішно випала з рота.

-Сказала, що я в Італії.

-Ти ж додому поїхала.

-Поїхала. Але мене зупинив містер де Арт. Він дізнався, що моя мати в Італії, замовив нам квитки і... ось так.

-Тоді якого чорта ти одягнена як заручниця арабських утіх? -завжди знала, що такий одяг їй не до душі, але що я зроблю, якщо Зайнаб наполягала? Та й я була не проти.

-Припини! У мого боса тут є друг, його сім’я від нас трохи відрізняється, ось я й вирішила спробувати щось нове.

-Гаразд. -продовжуючи жадібно жувати, кивнула Зорька. -Далі. Маму знайшла?

-Ну, це в процесі. Але... -оглянувшись, я підсунула телефон ближче. -я переспала з містером де Артом.

-Що? -Зоряна нагородила мене не одним лайливим словом, перш ніж продовжити. -Це серйозно?

-Я й сама не знаю.

-Та як не знаєш? Він що, втік вранці? -вона відставила свою їжу, старанно витираючи руки.

-Майже. Попрощався та пішов. Але пообіцяв, що повернеться.

-Ну,вже добре. Медіно, мій Тім вчора сварку закотив. Сказав, що я зовсім не готую. Мушу бігти,адже через годинку він приїде, а в мене й кіт не женився.

Я почала реготати, адже вперше бачу, аби Зорька так старалась. Напевно, нову сумочку хоче, ну або щось у тому роді.

-Біжи, люба, біжи.

Цьомкнувши камеру, Зоряна перервала наш зв’язок.

-Навіщо кота женити? -я почула грубий, чоловічий голос за своєю спиною та ледь не підстрибнула від несподіванки та страху. Поруч зі мною стояв Азамат, посміхаючись. -Пробач, не хотів тебе налякати.

-Все добре. -я трохи відсунулась з лавки, аби Азамат зміг присісти поруч.

-Я бачу, моя сестра дарма часу не гає. -він ледь не пожирав мене поглядом, розглядаючи з усіх сторін. Вперше я відчуваю себе голою тоді, коли відкриті лише долоні та голова. -Ти не перша, кого вона наряджає. Але перша, кому так личить.

Я посміхнулась, ще трохи відсовуючись від хлопця.

-Розкажи щось про себе. -аби перевести тему, поцікавилась я.

-Та не має чого розповідати. Я звичайнісінький італійський парубок, що палко вірить у кохання та мріє про сім’ю.

-Охоче вірю. -я кивнула головою, починаючи ще більше шкіритись. Не знаю, чому, але поруч з ним мені легко та спокійно. Навіть посмішка проти волі до вух розтягувалась.

-Не хочеш прогулятись? У нас прекрасний сад. Я усе тобі покажу, навіть декілька цікавих історій розкажу. -Азамат встав з лавки, подаючи мені руку.

-Я звичайно, хочу прогулятись, -я встала, але за руку брати хлопця не поспішала. -але не більше.

Він поважно кивнув, підставляючи лікоть.

-Зрозумів! Тоді, чи дозволить ледь супроводжувати її?

Я тихо засміялась, але все ж вчепилась за його передпліччя. Так ми й пішли в глиб саду.

Азамат, як і обіцяв, щебетав без зупину. На відміну від Зайнаб, його розповіді були набагато цікавішими та кориснішими. Ось ви, наприклад, знали, що у мухи на крилах зображено ще дві мухи, аби відлякувати хижаків. Я не знала.