Мій бос - кіт

Глава 26

-Я так і знала! -голосно стукнувши рукою по столику, я зціпила зуби, ледь утримуючи злість. Як таке може статись? Якщо тітонька Сара залишилась при поганому першому враженні, а містер де Арт знає цього чоловіка і цілком підтримує тітку -маму треба терміново рятувати. Щось не віриться мені у кохання раптове. Особливо, у кохання в сорок років. -І що тепер робити?

-Я відійду на декілька хвилин, добре? -навіть не чекаючи моєї відповіді, містер де Арт вийшов з будинку. Через вікно я бачила, як він сідає в машину і на мить мені здалось, що він покине мене тут та поїде у столицю. Але, на моє щастя, автомобіль він так і не завів.

-Медіно, що це за Марк таємничий? -лукаво посміхаючись, поцікавилась тітка.

-Що Ви таке кажете? Припиніть! Ми просто колеги, я навіть другом його не назву.

-Як знаєш. -тітка Сара починала крутитись на стільці, ясно даючи зрозуміти, що й краплини не вірить.

-Тітонько Саро, Ви не розібрали мою кімнату? Там, ремонт,нові меблі... -ніби ненароком поцікавилась у неї, бажаючи перевести тему на більш приємну.

-О, не переживай. Ми тільки декілька годин тому переїхали сюди. Кухня чудова, залишу її такою.

-Чудово! Якщо Ви не проти, я б хотіла показати... Марку, свою колишню дитячу кімнатку.

-Не проти, люба.

Я посміхнулась, ненароком ловлячи себе на думці, як сильно я рада, що дім купила тітонька Сара, адже інші мене б і на поріг не впустили.

Знову кинувши швидкий погляд у вікно, я побачила Андреа. Ох, як же я її не переварюю. Та вона мене скажено бісить!

Дівчина, немов ненароком стукнулась об машину, через що містер де Арт тут же вийшов.

На устах дівчини грала спокуслива посмішка, а пальцями вона крутила пасмо волосся. Уффф, тільки з поваги до тітоньки Сари я не стану її калічити.

А мій бос, кобель, навіть не проти її уваги. Стоїть, розмовляє з нею, навіть посміхається взаємно!

-Медіно, все добре? -запитала тітка, ловлячи мій погляд.

-А, так. Задумалась. -я знову понуро опустила свій погляд у чай, намагаючись не видати занепокоєння. І чому я взагалі повинна злитись? Через що? А точніше -через кого? Та пішли вони обоє!

Вхідні двері відчинились, і я тут же почула голос Андреа.

-Я навіть не знаю, як так сталось. Я можу якось загладити свою провину?

Її писклявий голос навряд чи не впізнаєш. До речі, Андреа була дуже схожою на свою мати. Таке ж шовковисте, біле волосся, об’ємні форми фігури, що змушувало усіх чоловіків дивитись трохи нижче очей. Але характер Андреа -від бабусі. Ще та... прости Господи! Я добре пам’ятаю її бабусю, вона завжди принижувала мене. І ось, дорога онученька вирішила також цим зайнятись. Ага, нехай тільки спробує!

-Не варто. Я ж сказав, що все добре. -оксамитовим голоском відповів мій бос.

-Андреа! Ти швидко. Чай будеш? -запропонувала тітонька Сара ще з кухні. Варто було дівчині зайти та побачити мене, як її рот скривився в неприязній усмішці.

-Так ось, хто Ваша знайома. -вона витріщалась на мене, як на прокажену. Що, здивована?

-І тобі привіт, Андреа. -з нотами іронії привіталась я.

-Так, може чаю? -знову поцікавилась тітонька Сара, доки мій бос приземлявся поруч. Андреа лише невдоволено сіла навпроти містера де Арта, спопеляючи мене поглядом.

-Не відмовлюсь.

-Усе добре? -пошепки запитав бос, трохи схилившись до мене.

-Так, не переймайтесь.

-Я дещо дізнався про твою матір і Грея, мого давнього знайомого.

-І що там? -голосніше, ніж хотіла, запитала я.

-Потім. -помітивши проникливий погляд Андреа, відповів чоловік. А я й не проти була.

-Марк, розкажіть мені трохи про себе. -заплескала віями дівчина, ще більше дратуючи мене.

-Ну, я архітектор і не тільки. Також займаюсь ландшафтним дизайном. Робота для мене понад усе.

-І де ж Ви працюєте?

-Разом з Медіною. -холодно відповів бос, змушуючи мене посміхнутись.

-Ну, розумієте, Медіна рідко щось розповідає про себе, а я б хотіла дізнатись, де Ви працюєте... -знову почала плескати віями дівчина. Мене цікавило лише одне -чому вона досі не розуміє того, що увесь фальш на її обличчі видно за декілька метрів?!

-Якщо Медіна захоче, вона сама тобі розповість. -досить ввічливо відморозив містер де Арт. От, коли хоче, може бути не тільки милим та розумним, а й кмітливим! А то будує з себе щось грандіозно зле і бурчливе.

-Тітонько Саро, якщо Ви не проти, я покажу Марку свою кімнатку. -коли в кімнаті повисла тиша, промовила. -Ну а після ми поїдемо звідси.

-Прошу зауважити, -вставила свої п’ять копійок Андреа. -МОЮ кімнатку. Твоєю вона була вчора.

Стиснувши долоні в кулаки, я все ж спробувала проігнорувати дівчину, що так і плювалась отрутою. Містер де Арт непомітно взяв мене за руку під столом, посміхаючись. Я дійсно йому дуже вдячна за підтримку, як би дивно ми зараз не виглядали.

-Андреа, припини. -шикнула на неї тітка Сара, ставлячи чашку з чаєм та сідаючи поруч. -Медіно, люба, можете йти.

-Я проведу! -підскочила з місця дівчина, явно замислюючи щось не добре.

Я лише закотила очі, підіймаючись та прямуючи до сходів.

-Марк, а що Вам подобається у протилежному полу? -доки я підіймалась сходами, Андреа вже усіма силами намагалась звабити містера де Арта, при чому за моєю спиною, в прямому сенсі цього слова.

-Скромність. -тут же відповів бос. О, Андреа скромною точно не назвеш.

-А ще?

-А ще характер. Люблю дівчат з перцем. Щось типу Медіни.

Почувши останні слова, я ледь втрималась, аби не зупинитись. Андреа лише фиркнула, а я ж всіма силами намагалась стримати посмішку.

-Ну, от ми й прийшли. -я відчинила двері в одну з кімнат, заходячи першою. Ностальгія тут же захлиснула мене.

Маленьке ліжечко, поруч тумба та столик біля вікна. Такаж маленька шафа та безліч поличок, на яких раніше стояли книги.

-Досить мило. -проводячи рукою по столику, сказав бос.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше