Глава 24

Після вчорашніх посиденьок з Зорькою, на роботу йти мені було ой як лінь. Сама ж Зоря покинула мене о півночі, сказавши, що має важливі справи з Тімом. Ну, хто б сумнівався у цих “важливих” справах.

З самого ранку я намагалась додзвонитись матері, яка не брала трубку вже цілий тиждень. Я починала не на жарт хвилюватись, тому вирішила набрати нашу сусідку -Таяну. Дівчина молодша за мене на півтори роки, але тим не менш, пішла у свою матір -головну пліткарку нашого маленького містечка. Впевнена, Таяна знала більше, ніж я сама.

-Якііі лююддиии. -ледь не пропищала дівчина, цокаючи язиком.

-Я теж рада тебе чути. Привіт!

-Здрастуй. Як у тебе справи? Тітонька Майя казала, що ти на роботу влаштувалась. -ох, хто б сумнівався у тому, що мама вже похвалилась сусідам моєю “чесно” заслуженою роботою.

-Влаштувалась, але буду звільнятись.

-Чому? -з награною співчутливістю запитала Таяна. Впевнена, що про нашу розмову ледь не пів міста завтра гудіти буде. Ще й матуся дівчини усе розфарбує, ніби, це мене звільнили.

-Знайшла кращий варніат.

-Куди вже кращий? Я можу тільки мріяти, аби працювати у містера де Арта! До речі, зараз саме гортаю його журнал з порадами архітекторам.

-Та невже? І навіщо?

-Як навіщо? Буду поступати до ВНЗ. -я ледь стрималась, аби не фиркнути. Ця дівка була настільки ледачою, що навіть вчитись не бажала. Лише те й робила, що мрійливо обклеювала кімнату хлопцями з глянців, стверджуючи, що це її майбутні чоловіки та коханці.

-Ну, удачі тобі. Таяно, я дзвоню, взагалі, по ділу.

-По якому? -трохи насторожилась дівчина. Аби не сполохати її -перейшла до найлегшої, але найдієвішої артилерії.

-Ну, я ось тут думала, хто може мені допомогти, і зрозуміла, що краще за тебе ніхто не впорається! Розумну й талановиту у нашому місті важко знайти. -звичайно, лестощі всім подобаються, особливо Таяні. - Дякую,хоч ти моя сусідка і ми знайомі. Навіть не уявляю, що б робила без тебе. -дівчина тихо хіхікала, мляво відповідаючи декілька разів “Припини.” -Ну так що, допоможеш?

-Бачу, що тобі без мене не впоратись.

-Не можу не погодитись.

-Гаразд, кажи.

-Дякую! Розумієш, я вже тиждень телефоную матері, а вона трубку не підіймає. У чому причина, не знаєш?

-Ой, Медінооо... -простягла дівчина, від чого мороз по хребту пройшовся. Серцем відчувала, що не добре скаже. -Ти нічого не знаєш?

-А що я повинна знати?

-Твоя мати дім продає.

-Що? -вигукнула я, втомлено падаючи на стілець у спальні. Якби залишилась стояти, точно б приземлилась сідницями на підлогу.

-Кажу, дім продає. Ходять чутки, що у тітки Майї коханець з’явився, так вона до нього й збирає речі, переїжджати планує.

-Як давно це стало тобі відомо?

-Та тиждень тому. Приходила, моїй матері хвалилась, що їде у столицю з палко коханим чоловіком.

-Чоловіком? -ледь не пропищала, дивуючись яскравому життю матері. Навіть у мене все менш бурхливо на особистому горизонті. Ну, майже...

-Ага. Сама в шоці, що вони потай одружились. Вона ще вчора коробки виносила, а якийсь чоловік це все пакував у машину. Підозрюю, що це й був її чоловік.

Я ляснула себе по лобі, не вірячи у те, що мати приховала від мене своє особисте життя. Невже вона думала, що я не підтримую її у заміжжі? Та я, навпаки, щиро рада за неї! Але на рахунок дому -жахливо злюсь.

-Скажи, Таяно, мама зараз вдома?

-Не знаю. Ще не бачила її сьогодні вранці.

-Гаразд, дякую!

-Та не має за що.

Я перервала зв’язок, швидко стягуючи піжаму. Не знаю, що зараз твориться у голові моєї матінки і як сильно вона кохає того чоловіка, та я приб’ю його, як тільки зустрінусь!!!

***

Вже через п’ятнадцять хвилин, не вмита й не причесана, я сиділа в таксі, маючи намір відправитись у місто, з якого так натхненно тікала. Я досить швидко закинула гумку до рота та дістала гребінець з сумки. Дорога обіцяла бути довго. -не менше години. Тому у мене ще є час причепуритись.

Водій тільки те й робив, що кидав через лобове дзеркало на мене дивні погляди. Ну а що, його можна зрозуміти... якась нечепура істерично заскочила в машину, так само швидко випалюючи потрібну адресу, сиділа зараз та причісувалась.

-Кудись запізнюєтесь? -вчергове зустрівшись зі мною поглядом, запитав водій. Він був років сорока, з м’якою щетиною та великим пузом, як у фермера.

-Ага. На весілля власної матері. -іронічно зронила, зав’язуючи волосся у хвіст. Мій телефон задзвенів у кишені, через що я смачно вилаялась. Дзвонив, ніхто інший, як містер де Арт. Чого йому, в біса, потрібно? Я ж ясно написала в смс, що не прийду на роботу сьогодні. Маю важливіші справи.

-Містере де Арт! -не давши йому й слова вставити, невдоволено буркнула на першій секунді розмови. -Я не прийду сьогодні на роботу. Можете виписати мені штраф, ну або пригрозити звільненням. Або й взагалі звільнити мене! Байдуже. Але я прошу про одне, не турбувати мене сьогодні.

-Але...

-Дякую за розуміння! -різко перервала його, а потім і наш зв’язок.

Нехай не думає, що я млію від його поглядів і тільки те й роблю, що жду дзвінка. І на роботу його віддано, мов пес, висолопивши язика, я не маю наміру бігати. Нехай Ості це робить. Вона ж його вірна чехуа-хуа.

-Що ж Ви так... потрібно було раніше до матері їхати. -продовжив розмову водій.

-Потрібно було раніше про весілля говорити.

-Вона тільки сьогодні повідомила?

-Та вона взагалі нічого не повідомила! -крикнула я, через що водій похитав головою. Трохи зменшивши свій запал, продовжила: -Вибачте. Просто я трохи на нервах, досі не оговталась.

-Облиште. Я все розумію. Музика Вам не заважатиме?

-Та ні.

Водій ввімкнув радіо, і перша пісня -моя улюблена. Оооо, це прямо як мій рятівний круг. Pacify her - Melanie Martinez (раджу послухати)

Я відкинулась на м’яке сидіння, закидуючи голову та заплющуючи очі. Музика завжди допомагала мені, розділяла горе і радощі. І зараз ця пісня була як ніколи доречною. Спокійна, але у той же час не втрачає своєї напруженості. Допомагала будувати у моїй світлій голівонці усі ходи та виходи з даної ситуації. Коли пісня закінчилась, я ввічливо попросила поставити її на повтор. Містер де Арт знову набрав мене -довелось кинути в чорний список. Нехай вибачає.