Глава 17

Коли я зайшла до кабінету містера де Арта (повторюсь, як завжди -без стуку), відразу ж поспішила впасти у крісло навпроти.

-Містере де Арт! Я нічого не розумію.

-Це не мої проблеми. -він відсунув монітор нового комп’ютера та подивився на мене.

-Але ж я так точно провалю переговори.

-Тебе ніхто не просив виливати на Ості зеленку.

У двері постукали, тому відповісти я не встигла. Що робити? Сидіти чи стояти? Як себе поводити? Я нічого не знаю!!!

Тому я прудко підскочила, закушуючи губу.

-Стань поруч. -прошепотів містер де Арт, тому я, мов слухняне каченя, підбігла до нього.

До кабінету відразу ж зайшло три чоловіка, одягнені були у чорні, ділові костюми. Я голосно ковтнула слину, натягуючи на уста посмішку.

-Марк, вітаю. -привітався світловолосий, сідаючи у крісло навпроти. Двоє всілись на диван поруч з столом.

-Привіт. Дозволь представити, Медіна. -він недбало кивнув у мій бік, дістаючи з шухлядки папки.

-Вітаю! -прощебетала я, простягаючи через стіл руку.

-Містер Браут. -чоловік легенько потиснув мені руку, також посміхаючись.

Його прізвище я не могла не запам’ятати. Це для нього ми їхали з босом за флешкою. До мене додому. Коли я дізналась про зраду Кевіна. Ой, спогади, спогади... йдіть за російським кораблем, будь ласка.

-Не будемо тягнути. Давайте розпочнемо. -буркнув містер де Арт. Мої долоні вмить спітніли, а серце почало ще дужче гатити по грудях. -Медіна розповість Вам про планування.

-Я? -декілька разів кліпнувши, я перевела погляд на боса. Знущається??? -Кхм. Ну, містере Браут, Вам треба обрати один з проектів. Будинки однакові, майже, просто будівельний матеріал різний.

Містер де Арт підніс до губ склянку з водою, від чого я лише ще більше рознервувалась. Невже щось не так сказала?

-Медіно, поясни. -проричав бос, підштовхуючи до мене плани.

-Ну, на першому плані ми бачимо трьохповерховий будинок з піноблоків. Його переваги: швидкість, екологічно безпечний матеріал, незначна маса, мінімальна кількість витрат.

Містер Браут потер свою світлу щетину, посміхаючись. Ну чому ці два бовдури шкіряться?

-Вставайте. -я легенько штовхнула ліктем містера де Арта. Його очі звузились, щонайменше, удвічі.

-Що? -перепитав чоловік.

-Вставайте, кажу.

Він хмикнув, але все ж встав. Я поспішила зайняти його місце, аби відчувати себе впевненіше. Містер Браут здивовано переводив погляд з мене на боса, й навпаки. Ну а що? Все ж я хочу побудувати свій перший будинок, заробити грошей, стати відомою... А як я це зроблю, якщо мій бос, замість підтримки, відкрито насміхається.

-Містере Браут, подивіться на план під номером два. Там ми бачимо точнісінько такий же будинок, але з цегли. Такі будинки мають привабливий зовнішній вигляд, але будівництво займає чимало часу. При проектуванні цегляних будинків, треба приділити значну увагу надійності фундаменту. Так як територію я ще не бачила...

-Фундамент надійний! -сказав містер де Арт за моєю спиною, перебиваючи. От же ж...

-Гаразд, подивіться на план під номером три. -проігнорувавши боса, звернулась до світловолосого. -Тут будинок дерев’яний. Думаю, тут можна нічого не пояснювати.

-Медіно... -наді мною навис містер де Арт, схиляючи руку на стіл та поїдаючи мене поглядом. -Містеру Брауту не потрібні пояснення споруд, йому потрібні пояснення креслень і схем, планування поверхів та покрівель.

Чорт! І чому ж ти, любий мій, раніше цього не сказав?

Я незручно перевела погляд на містера Браута, що шкірився. Мій бос же відійшов до вікна та схилився на підвіконня. Правильно, нехай не заважає.

-Дім хочу виключно з каменю. -розслаблено сказав світловолосий, дістаючи папір з плануванням. -Тераса другого поверху мені не подобається. Не хочете накреслити мені Ваші пропозиції?

Ой, мамцю... краще б тут була Ості. Я нервово відкашлялась, беручи до рук олівець, лінійку та чистий аркуш паперу.

Минуло не менше, десяти хвилин, а я вже малюю третю терасу. Чортову. Третю. Терасу!

-А ця? -запропонувала я, посміхаючись.

-Марк, ти впевнений, що у тебе дійсно кваліфіковані працівники? -дивлячись крізь мене, запитав цей ідіот. Та я вже ненавиджу як його, так і його будинок!

Містер де Арт мовчки підійшов та за хвилину накреслив цілком собі привабливу терасу. Якщо він такий розумний, я тоді йому навіщо тут?

-Медіно, твої пропозиції були актуальними два, якщо не три, роки тому. -уїдливо сказав містер Браут.

-Не варто так грубо зі мною спілкуватись. Все ж я старалась. -якомога ввічливіше зауважила я, викидаючи у кошик непотрібні мої малюночки.

-Значить, не достатньо старалась.

-Тоді самі спробуйте. -я підсунула до нього папір з олівцем, лукаво посміхнувшись. -Впевнена, Ваша фантазія Вас не підведе.

-Цю роботу повинна робити ти, а не я.

-Я нікому нічого не повинна, містере Браут.

От же ж заноза у дупі! Як добре зневажати важку працю інших, коли у тебе гроші є. Уффф, бісить!

-Медіно. Трохи поваги. -за моєю спиною сказав містер де Арт. Та як він сміє мені зауваження робити? Це через нього мене зараз принижують, через нього! І замість того, аби вступитись за мене, він ще й масла в вогонь підливає.

-Точно! -я сплеснула долонями, награно каючись. -Пробачте, містере Браут. Я така невихована. Пробачте! -я встала з місця, підхопивши склянку з водою. -Сподіваюсь, це охолодить Ваш запал.

Я плеснула на його чорний, дорогий костюмчик трохи води, після чого мовчки пішла до дверей. Мені здалось, чи в очах світловолосого промайнуло захоплення? Та ні, точно здалось! Нікому з багатих не сподобалося б таке. Як і мені не подобається те, що мене носом, мов цуценя, у помилки тичуть. На диво, містер де Арт не став мене зупиняти, а я б навіть не зупинилась.

-Здуріти можна! -крикнула я, як тільки вийшла з кабінету. -Бовдури якісь. Та пішли ви!

У коридорі мені на зустріч йшов Рафаель.