Глава 16

-Ти... -її голос затремтів, а руки з жахом почали відтирати зелений колір з блузки. -що ти накоїла?

-Кажу ж, що не люблю залишатись у боргу.

Прудко розвернувшись, я поспішила сховатись у кабінеті. На диво у офісі було тихо. Навіть дуже. Це давало зрозуміти, що гість важливий.

-Ну що там? -запитала Ешлі, як тільки я сіла на своє місце. Арчі й досі не було.

-Все добре, не переймайся. Залишилось чекати.

Коли я поставила руку на мишку комп’ютера, дівчина з жахом вчепилась за моє зап’ястя.

-Зеленка ж не відмивається. Як ти вмудрилась забруднитись?

-Та не переживай ти так. Головне, що Ості вже точно не зможе з’явитись на переговорах.

-МЕДІНО! -за стінкою, що розділяла наш кабінет від містера де Арта, почувся гучний крик боса.

-Ну ось тому й доказ. -я вказала пальцем у бік кабінету начальника та встала з свого місця.

-Ой, даремно ми це. Він ще ніколи так не кричав! -з переляку Ешлі навіть нігті гризти почала.

-Тихенько.

Я досить швидко опинилась біля дверей до кабінету містера де Арта. Навіть постукала. Уявіть?

Бос вже чекав на мене, біля нього стояла заплакана Ості з половиною зеленого обличчя, доки він сам нервово клацав ручкою.

-Підійди ближче. -грубим голосом звернувся до мене бос. Ну ок. Підійду.

Коли я опинилась навпроти нього, він вказав головою на крісло. Я досить слухняно сіла,очікуючи наступних наказів.

-Будь добра, Медіно, поясни мені, як це сталось?

-Вона обілляла мене кавою, а я її американо з зеленкою. Через два -три дні відмиється. -я махнула рукою, закидуючи ногу на ногу.

-Ти вибачитись не хочеш? -здавалось, ще слово з моїх уст, і в містера де Арта пара з вух піде.

-Вибач. -тут же сказала я, дивлячись на Ості.

-Ості, цього тижня можеш не виходити на роботу. Будеш працювати вдома. -бос легким помахом руки вказав їй на двері. Ой, що зараз будеее.

Коли ми залишились на одинці, чоловік нервово потер шию.

-Якого біса ти це зробила? -він голосно стукнув рукою по столі, спопеляючи мене поглядом.

-А якого біса вона на мене каву вилила?

-Он значить як? -містер де Арт хмикнув, підіймаючись. -Хочеш дізнатись, чому ці переговори були важливими для мене?

-Здивуйте. -в свою чергу, аби не пасти задніх, я склала руки на грудях. Нехай спробує...

-Тому що вони стосувались твого проекту. І якщо я завалю переговори, то завалю твій план, а за план завалиться й твоя слава.

У вуха немов хтось води налив, коли я це почула. Ой, мамцю! Хотіла Ешлі допомогти, а собі гірше зробила.

-Містере де Арт... -на моїх устах засяяла посмішка, я ж невпевнено встала з крісла. -Ви ж можете залагодити це питання, так? Можете! Ну то й зробіть це, будь ласка.

Чоловік хмикнув, відвертаючи голову до вікна.

-Ну містере де Арт! Я була не права, і більше ніколи так не вчиню. Хочете, можете покарати мене. Але скажіть, що все можете виправити.

-Я звичайно, можу... -він подивився на мене хитрим поглядом, зіщулюючи повіки. Ой, не подобається це мені. -але ці переговори замість Ості проведеш ти.

-Я? Та я ж нічого не знаю! Нехай Ешлі замінить її. Вона хороша, і працює совісно.

-Ти не почула мене? Я ж сказав, що ці переговори проведеш ти. І ніхто інший.

-Але містере де Арт. -я занила, немов мала дитина. Зараз дійсно було образливо за себе та за свою дурість.

-Тримай. -він простягнув мені папку, досі посміхаючись. -Ознайомишся краще і о дванадцятій аби була тут. А Ешлі скажи, щоб зайшла до мене зараз же.

Я цокнула язиком, досить різко забираючи папку з рук боса. Я навіть гепнути дверима не забула. Та він ж знущається наді мною.

-Ешлі, зайди до містера де Арта. -у дверях сказала я, ледь не скриплячи зубами від образи.

Коли дівчина підійшла до мене, тихо запитала:

-Як усе минуло?

-Ості вдома. Трохи покричав та й заспокоївся. Тебе кличе.

Ешлі посміхнулась, дякуючи мені, після чого швидесенько поправила свою блузку та вийшла з кабінету.

Арчі вже сидів на своєму місці, посміхаючись. Як тільки я всілась на своє місце, запитала:

-Що там, не вбив тебе містер де Арт?

-З чого б це?

-Ну, він виглядав досить злим.

-Ти щось приховуєш. -хлопець перехилився через стіл, шепочучи мені на вухо. І чого б це мені щось приховувати?

Я нервово стиснула ручку у руках, але так і не повернулась до Арчі.

-Ні. Не приховую.

-Обманюєш, Медіно. Між вами щось відбувається. І ти, можливо, навіть собі у цьому не зізнаєшся.

Від обурення я ледь з місця не підскочила, повертаючись корпусом до Арчі та хмурячи брови.

-Ти у нас Купідон, чи що? Я ж кажу, що між нами нічого немає! Що ще тобі потрібно.

Арчі лише тихо засміявся.

-Тепер я точно впевнений, що між вами щось є.

Я закотила очі, знову повертаючись до свого робочого місця. Коли я відкрила папку, побачила проект, що ми спільно робили з босом. Він тоді ще вчив мене малюночки ці кляті креслити. Ох, прекрасні часи були.

Витріщалась я на опис планування з пів години так точно, але майже нічого в мою голівоньку не вклалось. Прекрасно! Скоро дванадцята, а я досі сиджу, мов дурепа, та роздивляюсь проект. Казала мені мама, не вчитись на архітектора.

До речі, мама... я вже не на жарт починаю хвилюватись. Вона декілька днів не виходить на зв’язок. Не знаю, збіг це чи ні, але хвилювання з кожним днем усе міцніше окутувало мене.

Я знову набрала маму -гудки йдуть, але трубку ніхто не підіймає.

Коли я вже збирала документи, до кабінету зайшла Ешлі. Вона ледь не сяяла, щиро посміхаючись.

-Агов, сонечко, що я бачу!? Та ти скоро літати почнеш. -відразу ж сказала я, коли ця пташка приземлилась на своє робоче місце.

-Я щойно провела переговори з нашими партнерами. Їм усе сподобалось. Містер де Арт підвищив мені зарплатню. Я. Не вірю. Своїм. Вухам.

Арчі тихо свиснув, потираючи потилицю.