Глава 1

Я гарячково вчепилась за ручки сумочки, опустивши погляд на добре вимиту підлогу. Сидіти у такому дорогому офісі, та ще й перед майбутнім босом-красунчиком, було вище моїх сил.

Саме через це я й не знаходила собі місця.

-Усе гаразд? -запитав чоловік, дивлячись на мене з -під лоба.

-Так, -я нервово засміялась, поправляючи бордовий капелюшок. - просто не пам’ятаю, чи вимкнула праску. От і все!

Марк де Арт хмикнув, знову заглядаючи у моє резюме.

Розкусив? Та, звичайно, розкусив! Не буду ж я прямо у лоба стріляти -містере де Арт, я закохалась у Вас з першого погляду! Хочу мати від Вас діточок та заміж вийти.

Тоді не бачити мені як роботи, так і чоловіка мрії.

-Ви гарно навчались в університеті, це радує. Але стажу роботи у Вас немає. -відкладаючи папірці, чоловік аристократично сплів пальці. Від цього жесту я ледь не зомліла, але добряче труснувши головою, зашкірилась, мов коняка.

-Саме через це я тут! Хочу довести, що не тільки хороша учениця, а й старанний працівник.

Марк де Арт звів свої чорні, густі брови, опускаючи погляд. Що? Невже йому зовнішність моя не подобається???

-Я можу запропонувати Вам стажування на місяць. Зазвичай такого ми нікому не пропонуємо, але я готовий поступитись та перевірити Ваші знання. -він ледь помітно посміхнувся, спопеляючи мене поглядом. От скажіть, як мені відмовити йому? Як відмовити такому чоловіку? Чи це, може, я помішана на його ідеально пропорційному обличчі?!

-Стажування? -я понуро опустила голову, розмірковуючи, чи це дійсно те, за чим я сюди прийшла. Все ж мені потрібен стабільний хліб, а не шматочок.

-Ну, якщо ні, то...

-Я згодна! -здивувалась не тільки я. Марк де Арт декілька разів кліпнув, дивлячись на мене з верзу вниз, і лише після цього я зрозуміла, що вже давно не сиджу. Ніяково присівши на диван, я знову посміхнулась. -Згодна працювати з Вами хоча б місяць. Тобто, здобувати досвід. У роботі, звичайно.

Та що я таке несу??? Скільки тобі років, дівчинко? Була б тут моя мамця, клянусь, трусила б як грушу.

-Тоді підпишіть деякі документи і можете починати. -мій бос дістав з комп’ютерного столика папери, передаючи їх мені. -Можете сісти ближче, я не кусаюсь. -іронічно зауважив чоловік, кидаючи на мене довгий погляд. Тільки тепер я помітила колір його очей.

-У Вас лінзи? -запитала я, не розриваючи зорового контакту.

-Пробачте, що? -Марк смішно поморщив носик, нахиляючись корпусом ближче.

-У Вас такі очиська жовті. Ось я і подумала, що це лінзи. -без краплини сорому зауважила, після чого прийнялась читати договір.

Чоловік голосно хмикнув, відхиляючись на спинку шкіряного крісла.

Дочитавши договір, я швидко підписала його. Не хотілось, аби містер де Арт передумав в останню мить.

-Вітаю у нашому колективі, Медіно. -чоловік встав, простягаючи мені руку. Я ж послідкувала його прикладу. Рукопотискання вийшло досить приємним, адже на мить мені здалось, що його шкіра набагато ніжніша, ніж моя. Це ображало та дивувало водночас.

-Дякую! -не знаю чому, але я раділа, як справжня дитина. По суті, він просто перевіряє мої можливості, а таке відчуття, ніби правою рукою назначив та ще й 20% своїх акцій мені переписав. Ех, ці мрії...

-Коли я можу починати? -запитала я, без особливого ентузіазму відпустивши його руку.

-Завтра. Зазвичай я приїжджаю до офісу о восьмій ранку. Тобі ж о сьомій потрібно бути тут. -я кивнула, продовжуючи стояти на місці. -О, до речі, ти ж не проти, що я перейшов на “ти”?

-Ні. -знову зашкірившись, відповіла.

-Тоді... до завтра? -дивлячись на мене, мов на психічно хвору, чи то запитав, чи то попередив містер де Арт.

-До побачення! -розуміючи, що це була найбезглуздіша, хоча й найуспішніша бесіда, я кулею вибігла з кабінету.

-Дурепааааа. -ляснувши себе по лобі, я знову поправила капелюшок, який, до речі, мені мамця подарувала.

Довго кружляти коридорами офісу не довелось, так як геть до самого двору мене провела секретарка Марка.

Вітер лагідно торкався мого обличчя, граючись з волоссям, доки я насолоджувалась його потоками.

-Вітаю тебе, люба Медіно. Завтра у тебе гора роботи.

Сама себе не привітаю -ніхто не привітає. Посміхнувшись своєму відображенню у тонованій стіні офісу, я весело почимчикувала додому.

Телефон настирливо загудів, змушуючи мене підійняти трубку. Мамця.

-Привіт, мамо! -першою привіталась я, готуючись до її криків.

-Ти жартуєш? Медіна! Жартуєш чи ні? -зарепетувала моя ненька, іноді покашлюючи від крику.

-Які жарти, мамо. Я тепер працюю.

-Тобі вчитись треба. Невже грошей не вистачає? Доню, от скажи, чим ти думаєш?

-Це моє рішення, мамо. Я не збираюсь вічно сидіти у тебе на шиї. Мені вже двадцять один рік, можу собі дозволити таку “розкіш” як робота.

-Кевін знає? -важко видихнувши, запитала мама. Для тих, хто не в курсі, Кевін -мій хлопець. Так так, хлопець! І не важливо, що ще двадцять хвилин тому я бажала дітей від боса.

-Ось прийду додому й дізнається.

-Як ти можеш поводити себе так безвідповідально? Він же не чужий для тебе чоловік, можливо, заміж покличе.

-Мамо! Яке “заміж”? Та він шкарпетки за собою прибрати не може, а тут треба буде мене у дружини брати. Ага, як бачу. -я закотила очі, цокаючи язиком.

-Мені треба йти. Клієнти прийшли. -я не встигла й слова вставити, як почула губки.

-Ой мамцю, коли ж ти від роботи відпочинеш? 

З одного боку я була рада за маму, адже вона знайшла роботу своєї мрії. Але з іншого -починати працювати о восьмій та закінчувати о десятій, надто виснажливо.

Коли я підіймалась з підземного переходу, помітила на кам’яному, низькому паркані кота. Його чорна вовна виблискувала на сонці, сам же кіт навіть не ворушився.

-Який ти красунчик! -зупинившись поруч, я простягнула до нього руку. -Хто ж тебе, такого милого, загубив, га? -кіт досить швидко адаптувався, адже через долю секунди ласкаво терся об моє зап’ястя.