Глава 44

Нервово ковтнувши в’язку слину, я почала шастати руками по кишенях у пошуках свого телефону. Треба хоч якось попередити Марка або ж запитати, що саме відбувається. Я точно пам’ятаю, що ставила його у кишеню пальто, але тепер його не було. Зустрівшись поглядом з цим підозрілим типом, а посміхнулась, знову відвертаючись до вікна. Серце калатало, мов божевільне, а руки трусились. Моя донечка немов відчула небезпеку, почала жваво рухатись та бити мою нутрощі.

-Це шукаєш? -запитав чоловік, підіймаючи двома пальцями мій телефон.

-Чому він у тебе? -ледь не зірвалась на крик я.

-Не бійся, тобі ми шкоди не завдамо. Всього лише помстимось Марку та Ральфу, що так підло обманув нас.

Я почала глибоко дихати, намагаючись заспокоїти себе.

-Мені погано! Малюк штовхається, мені боляче.

На ці слова він лише розреготався, знову дивлячись у лобове скло.

-Тобі ж казали, сидіти у лікарні до пологів, а ти, дурна, вирішила залишитись. Тож насолоджуйся! Молися богам, аби твої не зробили хоч один зайвий крок і ми не викинули тебе у канаву.

Після цих слів повітря почало катастрофічно не вистачати. Невже вони дійсно такі кровожерливі?

-Хто ти? -тремтячим голосом поцікавилась, погладжуючи живіт.

-Один з ловців з загону Брайлі. Він хороший мужик, подбає про тебе.

-сказав це так, немов я його бранка. Марк як дізнається... та він їм голови відкрутить! А я лише підтримаю його. -Розумієш, кралю, Ральф повинен був допомогти нам позбутись Крістіана та Марка, але в останню мить він підтиснув хвоста та відмовився. Брайлі таке не пробачає. Він вб’є їх, але тебе не чіпатиме. Ти будеш гарантією наших життів. Якщо твої хоч якось спробують нам нашкодити, ми витягнемо твою дитину по частинкам.

Я почала задихатись, немов він уже приступив робити це. Страх за дитину бушував, і я ледь стримала стогін болю від відчуттів. Хвилювання — складна штука, з якою досить складно боротись.

-Відпусти мене! І всі будуть жити, обіцяю!

Чоловік знову розреготався, лише набираючи швидкість. Я встигла помітити, що ми виїжджаємо за місто, але хоч якось передати послання Марку так і не змогла. Думай, Медіно, думай!

-Пробач, кралю, але я слухаюсь лише Брайлі.

Наступні декілька хвилин я лише наполегливо намагалась заспокоїти себе та донечку, подумки шепочучи, що татко нас врятує. Вперше в житті я захотіла бачити перед собою Ральфа. Він захищав мене, не шкодив і намагався налагодити стосунки. Та якби він тільки врятував мене і мою дитину зараз, я б навіть не задумуючись пробачила його. Кинджал! Точно, кинджал. Ральф же подарував його мені. Я потягнулась руками до сумочки, але чоловік насторожився.

-Пігулки! Всього лише вип’ю заспокійливе, аби не народити прямо у твоїй машині. -почала пояснювати я, підсовуючи ближче до його сидіння.

Відкривши сумочку, я побачила рукоятку кинджала, що був дбайливо закутаний у тканинну серветку. Якщо вирішу зараз напасти- він не впорається з кермом і ми всі разом загинемо.

Треба почекати. Зовсім трішечки почекати. Все ж я дістала заспокійливе та потягнулась за пляшкою з водою.

-Ти нас не бійся. -знову подав голос цей мерзотник. З кожним днем я все більше починаю ненавидіти цих проклятущих ловців, що думають, ніби вони самі боги. Забирають життя у котів та людей викрадають. Але жоден з ловців ще не нашкодив мені, а один навіть за дружину взяв, всупереч думкам своїх побратимів.

-Не боятись у той час, як ти везеш мене кудись, аби вбити? -зло процідила крізь зціплені зуби, перекидаючи сумочку через плече.

-Ти дурна? -він знову глянув у лобове скло і наші погляди зустрілись. -Ніхто тебе вбивати не збирається. Ми помстимось Ральфу та вб’ємо Марка, от і все.

Він говорив про це так, ніби ми збирались піти у парк та викрасти морозиво. Спокійно, без жалості та істерик, з дрібкою задоволення. Ну ні, мій чоловік на те й мій чоловік! Я не дозволю їм нашкодити Марку.

Коли ми заїхали до території лісу з великими наметами, я ледь стрималась, аби не вискочити з машини та не побігти у ліс. Це їх територія, вони знайдуть мене і тоді катування точно не минути.

Коли автівка зупинилась, клацнули замки на усіх дверцятах.

Нас відразу ж оточили інші ловці, уважно дивлячись на мене. Знову голосно ковтнувши, я обережно відкрила дверцята.

Переді мною тут же виросла постать.. що? Кевін? Що він тут робить?

-Привіт! -привітався мій колишній, не зводячи очей з мого живота. -Радий, що ти ще жива і та гидота не вбила тебе.

-Що ти тут робиш? -запитала тремтячим голосом, не наважуючись вийти з автомобіля.

-Як що? Вбиваю котів, що шкодять нам. Ти рада?

Він почав бридко сміятись, кривлячись, коли я дбайливо погладжувала живіт.

-Та йди до біса! -вигукнула, але не встигла й кроку зробити, як він схопив мене за зап’ястя та почав витягувати за машини.

-Ти так і не навчилась за язиком слідкувати, навіжена! Ти монстра під серцем носиш, -трохи нахилившись до мого вуха, від прошепотів, аби почула лише я: -але радій, сьогодні я все зроблю, аби позбавити тебе від цієї дитини. І тоді, можливо, я дозволю тобі повернутись до мене.

До горла підступила нудота від огиди до нього та його дотиків, і я не стрималась, нахиляючись до трави та випльовуючи усі фрукти, що їла сьогодні вранці. Хтось щось кричав Кевіну, але я не чула, намагаючись втриматись на ногах та не впасти. Тепер на білосніжному снігу красувався мій сніданок, а Кевін стояв поруч, дивлячись на мене, мов на лайно.

-Ходімо. -сказав колишній, тягнучи свої лапи до мого зап’ястя.

-Не чіпай мене! -я відійшла на крок, злякано обіймаючи руками живіт. Я не дозволю їм зашкодити моїй донечці, тільки не їм.

-Повір, курко ти безмозгла, -прошипів крізь зціплені зуби Кевін. -Я ще веду себе дуже мило. Інші прямо тут і зараз готові тебе розірвати за стосунки з котами, тому не пручайся і спокійно йди за мною. Доки ти слухаєшся, ніхто нічого тобі не зробить.