Глава 43

До лікарні ми потрапили швидко. Вкотре за ці роки я переконалась, що просто так тривожитись Марк не буде.

Мій лікар сказав, що цей тиждень я проведу у лікарні під їхнім наглядом, а причину він пояснив тільки моєму чоловіку. Від мене щось приховують, я це знаю! Точно приховують, але ніхто нічого не каже. Кетті та Рейчел давно поїхали додому, Марк на роботу... а я? А я сиділа у палаті та розмовляла з малюком.

Коли Розалі повернулась з купою фруктів у руках, я втомлено зітхнула.

-Ти що, вирішила тут усіх матусь нагодувати? -з порогу почала, встаючи. Моя палата була досить світлою, але холодною, та й сусідок не було, аби поговорити. Тому будь якій компанії я рада більше, ніж електронному кабінету, на який Ніко присилає мені просто купу критеріїв до планів! І коли я це робитиму???

-Не всіх. Всього лише тебе та твою донечку. -посміхаючись, відповіла дівчина. Вона почала обережно складати фрукти на тумбі, а я здивовано звела брови.

-Може це буде син! Звідки тобі знати?

-УЗІ, сонце, УЗІ. Ти відмовлялась дізнаватись стать дитини, але сьогодні Марк не стримався і про все дізнався. -трохи винувато пожала плечима Розалі.

-От.... я вб’ю його! -рикнула, безсило падаючи на краєчок ліжка.

-Не варто. Він твою Зоряну знайшов і сюди приволік перед роботою.

Дівчина взяла своє пальто та почала швидесенько одягатись. -Вона зараз у коридорі, я сказала чекати.

-Чому? Нехай заходить! У мене стільки питань до неї, ти й уявити не можеш. А ти куди?

-Мені додому час. Я, між іншим, теж заміжня. -вона підійняла пальці з маленькою каблучкою, посміхаючись. -Мій дууужее ревнивий, тому мені час. Але я повернусь завтра вранці.

Розалі швидко чмокнула мене у щоку та побігла до дверей, як у палату вихром залетіла Зорька. Оттт подруга! Вб’ю її.

Щільніше закутавшись у халат, я взяла апельсину та жбурнула у таку радісну пташку.

-Медіно! -пискнула, ловлячи фрукт. -Я ж за тебе переживала, ти чого?

Зоря зачинила двері та підійшла ближче, з острахом повертаючи фрукт на місце. Мої губи тремтіли, а очі намагались пропалити у ній дірку. Моєму обуренню не було меж! Та як так можна безвідповідально втекти з весілля з якимось пройдисвітом на синій тачці???

-Ти поясниш мені вже чи так і будеш там стояти? -буркнула, відсовуючись з ліжка. Зоря швидесенько сіла поруч, а я з силою вдарила її по плечі.

-АЙ! Ти здуріла? -вона підскочила та потяглась за стільцем, невдоволено дивлячись на мене. -Вагітні всі такі навіжені, чи ти виключення?

-Так це я навіжена? -погладжуючи живіт та подумки заспокоюючи малюка, я вирішила нападати першою. -Не я, а ти, Зоряно! Ти втекла з власного весілля! Нікому нічого не пояснила. Втекла. Водила за ніс Тіма усі чотири місяці. Принизила його. Мене! Марка! Та що ти собі думала, взагалі?

Коли повітря почало катастрофічно не вистачати, я зробила невеличку паузу, глибоко дихаючи.

-Дозволь пояснити, Медіно. Ти завжди розуміла мене. -понуро опустивши голову та потираючи пальці, сказала Зорька. -Зрозумій і зараз.

-Закохалась? -я приречено видихнула, підіймаючись з ліжка.

-Закохалась.

Я почала повільно ходити з одного кутка кімнати, до іншого. Однією рукою притримувала спину, що погрожувала от-от зламатись від болю, а іншою -животик, у якому вже “танцювала” донечка. Донечка... так дивно! Раніше це був просто малюк! А тепер донька.

-Я подробиць чекаю, Зорь. -заглядаючи у вікно, сказала я.

-Все почалось пів року тому.

-Так довго? -прошипіла, різко обертаючись.

-Ну...я не хотіла тебе хвилювати! У тебе й так були проблеми з Марком, і плюс дитина. -винуватими очима подивилась на мене, ще й губки надула. Симулянтка хрінова! Я кивнула, в знак того, що готова слухати далі. -Я пробила колесо, а він допоміг мені. Потім дав візитку і запросив на каву, але я відмовилась. Та коли приїхала додому, побачила в машині його візитку. А потім все якось так невчасно! -вона почала крутити руками. -Все завертілось, закрутилось, ми посварились з Тімом, а я набрала Хайдера. Після кави у нас була прогулянка, а потім ми зустрічались ледь не кожного дня! А коли ми поцілувались...

-Ви ще й цілувались? -пропищала, припиняючи ходити по палаті.

Я ж думала, що знаю свою подругу як своїх п’ять пальців. Виявляється — ні. По її погляду розумію, що діло на поцілунках не закінчилось і ледь стрималась на ногах. Вирішивши не випробовувати долю, я все ж обережно сіла на маленьке ліжко, втупивши погляд у Зорьку.

-Хайдер зник після того, як Тім зробив мені пропозицію, а я погодилась. Я ж не знала, що мені робити! Я так довго чекала весілля з Тімом, а тут закохалась у іншого. -її губи почали тремтіти від колишніх спогадів, а я вперше почала картати себе. Виявляється, увесь цей час їй потрібна була підтримка, а я з головою занурилась тільки у свої проблеми.

-Іди до мене. -я простягнула долоньки, і Зорька відразу ж плигнула на ліжко поруч та поклала голову мені на груди.

-Через два місяці я вирішила написати Хайдеру. Сказала, що порву заручини, якщо він тільки скаже, що кохає мене. Але він ображався, казав, що я граюсь із ним і на два стільці однією дупою не сяду.

Я почала хіхікати, адже з якогось боку він був правий.

-Хайдер сказав, щоб я була щасливою. Я ревіла, мов дурна! А потім вирішила, що все мине і почала активно готуватись до весілля. І знаєш, що він зробив? -підійняла голову Зорька, дивлячись на мене величезними очима.

-Викрав тебе з весілля?

-Написав прямо під час церемонії — “Якщо хочеш бути зі мною, тікай!”

Тепер величезні очі були в мене. Сумніваюсь, що я б послухалась та втекла.

-А тоді я вибігла і побачила його машину. Я швидко заскочила всередину, а потім ми поїхали за місто і довго обіймались.

-Обіймались?

-Так! Тільки обіймались! І тепер... -вона потягнулась за сумочкою, розриваючи наші обійми. А потім дістала звідти обручку. -я знову виходжу заміж!