Глава 41

-Медіно! -проричав за моєю спиною Марк, хапаючи за зап’ястя. -Я, звичайно, розумію твої переживання, але ще раз так зробиш, і до пологів з дому й носа не висунеш. Ти чуєш мене?

Він з силою струсив мене за плечі, доки я невідривно дивилась на фату, що кружляла по засніженій дорозі. Мій чоловік накинув на мої плечі свій теплий кардиган, обіймаючи.

-Зоряна повернеться і усе пояснить. -заспокоював мене, доки інші гості виплигували на вулиці та закривали роти рукою. Хтось сміявся, хтось покривав Зорьку усіма нецензурними словами світу, а хтось мовчки спостерігав.

Тім, що увесь час сидів, мов кинуте цуценя, натягнув на уста посмішку та сказав усім їхати до ресторану, і що це просто невеличкий розіграш.

Звичайно, ніхто не вірив у це, але всі думали що Зоря й справді повернеться. Усю дорогу до ресторану я невідривно набирала її, поки ця скажена й взагалі не вимкнула телефон.

Вирішивши не гаяти час даремно, я відправила адресу ресторану Ральфу, просячи, аби приїхав якомога швидше. Спочатку послухаю його жалюгідні виправдання, а потім і Зорьку знайду. В освітленому приміщенні грала жвава музика, але у всіх на обличчі красувались спотворені гримаси жаху та презирства. Тім й взагалі десь зник,але його батьки усіма силами стримували гостей та хаос навколо.

Я мовчки жувала броколі, очікуючи на “батька”, а моя матінка, почувши, що він скоро буде тут, почала фарбувати губи.

Марк лише посміхався, заспокоюючи мене. Невже він теж на їх боці?

-Та це нечувано! -вигукнув хтось зі столику неподалік. Я, Марк, Рейчел, Кетті та моя мама сиділи за одним з круглих столів, не підпускаючи до себе нікого навіть на гарматний постріл. -Як можна втекти з весілля? Геть мізки втратила?

Коли я повернула голову, то зустріла обурену сестру Тіма. Ну звичайно, вона ніколи не любила мою Зорю. І якби не моя вагітність, я б їй давно у волосся вчепилась.

-Вибити їй декілька зубів? -помітивши мій настрій. Запитала Кетті, на що я лише посміхнулась.

-Тільки спробуй. -застережливо мовив Марк, відбираючи у неї келих з шампанським.

-Ну а що це за весілля без бійки? -з цими словами Кетті встала та поспіхом підійшла до столику сім’ї нареченого.

-Не чіпай її. -я схопила чоловіка за передпліччя,тягнучи назад.

Дві розфарбовані красуні про щось тихо перемовлялись, а коли Кетті розвернулась та сіла на своє місце, Рейчел ледь помітно посміхнулась. Моя мама взагалі мовчала, увесь час дивлячись на двері. Коханого чекає, так? Ненавиджу Ральфа!

-Що це було? -рикнув Марк, стискаючи пальцями скатертину.

-Просто поговорили. -знизила плечима дівчина та потягнулась за своїм келихом, але чоловік відсунув його подалі.

-Прийшов! -вигукнула мама, привертаючи нашу увагу.

-Рейчел, Кетті, йдіть десь прогуляйтесь. -відразу ж мовив Марк, залпом осушуючи келих з вином. -Тут є чудова тераса на поверсі вище.

Дівчата з неприхованою радістю скочили зі стільців та побігли до сходів, про щось бурхливо перемовляючись.

Я лише вкотре ковтнула повітря, переплітаючи свої пальці з пальцями чоловіка.

Ральф підійшов до нашого столика та привітався легким кивком голови.

-Вітаю. Майє, я присяду? -поцікавився чоловік, а коли отримав згоду, галантно присів навпроти мене. Тільки тепер я помітила, як гарно він убрався. Діловий чорний костюм, краватка, зализане сиве волосся та акуратно підстрижена борідка. А якби я не написала? Так і лягав би у всій красі?

-Медіно, -повернувся до мене мій чоловік. -якщо бажаєш, ми покинемо тебе з батьком на одинці.

-Було б чудово. -першим відповів Ральф.

-Я тебе не питав! -проричав Марк, не зводячи погляду з мене. -І ще слово з твого рота і я заберу Медіну звідси.

-Ти не маєш права! -крикнув Ральф, привертаючи увагу сусідніх столиків. Мама й досі мовчала, але тепер я бачила, як потеплішали її очі. -Якщо ти...

-Заткнись! -цього разу Марк підкреслив свої слова красномовним поглядом. -Я не з тобою розмовляю.

Зрозумівши. Що ці двоє все одно не зможуть нормально поговорити, я вирішила відправити Марка та маму подалі звідси.

-Ідіть. Я швидко поговорю з... ним. -мій язик ледь не вимовив декілька матюків, але я вчасно зупинила себе.

Марк кивнув, підхопив зі столу пляшку з вином та подав руку моїй матері, що так неохоче відлипла від коханого. Тьху, любов на старість — мозоль мого мозку.

Коли вони почали підійматись вслід за дівчатами, я повернула голову до усміхненого Ральфа.

-Ти дуже гарна! Як малюк? -мов ні в чому не бувало, поцікавився.

-Добре.

-Вже відомо, хто це, хлопчик чи дівчинка?

-Ні.

-Чому?

Я зіщулила очі, намагаючись зрозуміти чоловіка навпроти. Або він навмисно заговорює мені зуби, або дійсно цікавиться вагітністю.

-Бо я не хочу.

-І Все? А Марк що на це каже? -він потягнувся рукою за пляшкою з шампанським та налив у чистий келих.

-Повністю підтримує мене. Це все, про що ти хотів поговорити чи є ще щось?

Ральф посміхнувся, трохи натягнуто, але щиро.

-Я хотів би все пояснити.

-Починай.

-Не тоді, коли ти в такому бурхливому настрої.

Ні, ну він серйозно знущається з мене! Як можна ось так припертись і стверджувати, що розмовляти зі мною він не буде!?

-Якщо у тебе є питання, прошу. -він сплів пальці у замок та нахилився на край круглого столу.

-Чому ти покинув мене? Матір чому покинув? А зараз так легко з’являєшся у нашому житті та ще й мамі голову туманиш. -говорила я спокійно, але брови були зведені, утворюючи декілька зморшок на лобі.

-Це заради вашої безпеки. -смуток, що відображався у його сірих очах, накрив й мене. Чомусь мені захотілось забути про все та почати спочатку. Обійняти батька та матір, народити дитину та виховувати разом з Марком. Можливо, усе саме так і було б, якби перед очима не з’явилась та сама жорстока реальність. Ральф — вбивця. Він не має жодного права навіть наближатись до моєї сім’ї! А якщо моя мама така дурна і справді готова його вибачити, будь ласка. Тільки тоді хай забуде про онука. Або онучку.