Глава 32

Медіна

Ми сиділи з мамою на кухні та лускали насіння, доки Рейчел вирішила трохи прибрати у домі.

-Ти знаєш, якою була на четвертому місяці? Ні? -я крізь посмішку помахала головою, дивлячись на маму. -Я думала, ти мені печінку відіб’єш. Саме тоді я відчула твій перший, досить сильний поштовх. А на дев’ятому місяці взагалі думала, що помираю! Встати не можу, спину тягне, ще ти б’єшся.

Я перелякано опустила очі на кругленький животик, подумки запитуючи у дитини, чи витворятиме вона те ж саме? Сподіваюсь, що ні.

-Ти кого більше хочеш, хлопчика чи дівчинку? -запитала у мами, погладжуючи животик.

-Головне, аби дитина здоровою була. -вона недбало смикнула плечем, продовжуючи лускати насіння. -А Марк коли приїде?

-Близько дев’ятої вечора.

-Пізненько. -мама нахмурилась, щось невдоволено обмірковуючи.

-У нього робота, мамо. А я, як нормальна жінка, повинна ревнувати і все таке. Але ти забула, що я працюю разом з ним і знаю, скільки справ він робить за один день.

-Та я ж не це мала на увазі! -вона добродушно посміхнулась, намагаючись приховати правду. Та я знаю її як облуплену, тому з легкістю здогадалась, які в неї думки.

-Гаразд, забудь. Краще розкажи, як ти. Що нового?

-А що розказувати? -вона встала зі стільця та поспішила ввімкнути чайник. -Марк дуже допомагає мені. Спочатку квартиру купив, роботу знайшов, на днях запропонував допомогти мені відкрити свій салон. Я йому уже вдячна, правда, але ж поговори з ним на цей рахунок. Не зручно мені якось.

Я здивовано глянула на маму, ледь стримавшись, аби не роззявити рота.

-Що він тобі запропонував?

Мама повернулась до мене обличчям, точно так само здивувавшись.

-Ти не знала?

-Не знала!

-Я думала, він тобі розповів. -зітхнувши, вона всілась поруч. -Подзвонив мені декілька днів тому, запитав, як поживаю. А потім сказав, що допоможе мені відкрити свій салон краси і не працювати на когось.

-А ти що? -запитала я, коли мама замовкла.

-Спочатку відмовилась. Але він наполягав, сказав, аби подумала. От я й думаю. Його матір я дуже любила, вона була моєю подругою, але користуватись цим я не хочу.

-Мамо... -почала я, можливо, не саму приємну розмову. -Розкажи мені більше про не рідну мати Марка.

На її губах відразу ж заграла гірка посмішка.

-Белла була чудовою жінкою. До речі, Кетті на неї дуже схожа. Белла завжди любила Марка як рідного хлопчика, і не зважаючи на всі свої багатства, вона ніколи не принижувала мене нестачею грошей. Завжди допомагала мені, та й тобі також. Одного разу вона пообіцяла, що Марк буде твоїм першим роботодавцем. -на губах матері грала щира усмішка, доки в очах застигли сльози. -А через місяць потрапила в аварію, ми так і не встигли познайомити тебе та Марка. Дерек, чоловік Белли, порядна людина, але після смерті дружини немов з глузду з’їхав. Марка за кордон відправив, а як тільки йому виповнилось вісімнадцять, відмовився забезпечувати. Твій чоловік добряче настраждався у цьому житті.

Я понуро опустила голову, зціплюючи зуби. Я вже ненавиділа рідну матір Марка за те, що покинула його. А цього Дерека взагалі вбити хотіла! Та я рада, що у його житті була така хороша людина, як Белла. Впевнена, вона подарувала йому не мало любові та піклування, саме тому він і не виріс хуліганом.

-Не будемо про минуле. -змахнувши сльозу зі щоки, сказала мама. Вона підійшла до чайника, вода у якому давно закипіла, та залила кип’яченою водою чай у трьох чашках.

-Я піду, позву Рейчел, нехай з нами перекусить.

Користуючись миттю, я дістала з кишені телефон та набрала Марка. Трубку він підійняв відразу, стурбовано запитуючи:

-Усе гаразд? Щось термінове?

-Я просто хотіла почути твій голос. -посміхаючись, чесно зізналась йому.

-Ти як себе почуваєш?

-Приїхала моя мама, вона швидко поставила мене на ноги та дала декілька порад.

Я почула дзвінкий сміх Марка, не стримуючись і теж починаючи сміятись.

-Тітонька Майя може поставити на ноги за лічені хвилини, у цьому я й не сумнівався. Нехай залишається сьогодні у нас, і мені буде спокійніше за твій стан, і ти б більше часу провела з матір’ю.

-Чому не розповів про те, що запропонував їй допомогу з початком власної справи? -набагато серйозніше, ніж хотіла, запитала у нього.

-Вона ще не погодилась. Думав, розповім, як тільки вона погодиться.

-Марк, навіщо?

-Поговоримо дома, кохана. Я зараз трохи зайнятий. Гаразд?

-Гаразд. -я цокнула язиком та вибила. Не приємно чути від нього завжди одне й те ж саме: “Я зайнятий. Дома поговоримо. Пізніше”

Дякую хоч трубку підіймає.

На кухню зайшла мама та Рейчел, весело про щось перемовляючись. Та я навіть і не намагалась вслухатись у їхні теревені, мовчки п’ючи чай. Здається, мій сан не залишився без уваги, тому довелось ще добрих пів години пояснювати, що все добре і я просто втомилась.

Коли мама зібралась додому, я ввічливо запропонувала залишитись з ночівлею, на що вона мило посміхнулась. Єдине, що мені залишалось, так це викликати таксі.

Я підійнялась до себе, а Рейчел залишилась прибрати на кухні. Голова нестерпно боліла, неначе я цвяхи лобом забивала.

На годиннику половина десятого, а Марка й осі немає. Він ніколи не затримувався настільки довго, останнім часом взагалі о сьомій ми вже були дома.

Ще трохи пошаставши, я вирішила набрати його.

-Алло. -почула сухий голос Марка.

-Де ти?

-Скоро буду дома. -його відповідь зовсім не влаштовувала мене і я навіть набрала в легені повітря, аби добряче відчитати його, але вчасно зупинилась.

-Чому так пізно?

-Затримався.

Я хмикнула, навмисно голосно, завершуючи нашу розмову. Вже через кілька секунд Марк набрав мене,але я проігнорувала. Точно так само, як другий і третій рази. Коли йому набридло набирати мене, на телефон прийшло смс: “Важкий день був, пробач. Я скоро буду дома, але все одно не чекай та лягай відпочивати.”